Про те, як жилося робочим в епоху Сталіна

0
20


Фабричні і заводські робітники після отримання зарплати. СРСР
Останнім часом помічаю, що на форумах і блогах фанати СРСР стали часто хвалити сталінські роки — мовляв, ось саме в довоєнні часи був той самий «справжній СРСР», в якому хотілося жити. Всі радянські громадяни жили в десятикомнатных сталінках з мармуровими під’їздами, їли омарів та ананаси, та до того ж ще нас всі боялися — ну чого ще бажати залишається! А потім до влади прийшов «кукурузник» і зіпсував свято життя.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Зрозуміло, такі подання далекі від реальності — у довоєнному сталінському СРСР люди жили набагато складніше, ніж в шістдесяті і сімдесяті роки, і незрівнянно важче, чим вони живуть зараз. Отже, в сегдняшнем пості — розповідь про те, як насправді люди жили при Сталіні.
Пияцтво при Сталіні
Ще в 1925 році Центральна контрольна комісія РКП(б) опублікувала тривожну статистику, що свідчив про зростання кількості партійних стягнень і падінні престижу партії унаслідок пияцтва і розкладання її активістів і керівних працівників. За протокольною статистикою НКВС, побутове хуліганство зросла в 1927 році, порівняно з 1925-му, в містах на 13%, а в селах на 45%. Прогули на ґрунті пияцтва в 1927 році принесли 135 млн. рублів збитку, із-за зниження продуктивності праці держава недоотримала 600 млн. рублів. Шкільна комісія лікарів-наркологів з’ясувала в 1925-1926 роках, що 90% учнів радянських шкіл вже долучилися до спиртного.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Наприкінці 1928 року в Москві був відкритий перший витверезник, де затримані перебували не більше 24 годин. З робітників, селян, службовців, інвалідів, кустарів і червоноармійців за обслуговування брали по два рубля, а з інших громадян (непманів, творчих працівників — за п’ять. У Москві активно діяв наркодиспансер, що тільки в 1928 році прийняв 18.000 первинних і 193.000 повторних алкоголіків.
Сталіну терміново знадобилися гроші для того щоб нести революцію в інші країни, але так як Сталінська економіка була не ефективна, то з грошима в бюджеті СРСР було дуже погано.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Червоногвардійці грабують винний магазин.
І в цій ситуації В. В. Сталін дуже до речі подумав, що великі кошти для поповнення бюджету можна отримати з продажу алкоголю, тим більше що завдяки більшовицьким репресій і загальної пригніченості населення і безпросвітності радянської життя народ в СРСР спивався ударними темпами.
Політика Сталіна по відношенню до вживання алкоголю тут же зробила крутий зигзаг. 1 вересня 1930 року надійшла записка на ім’я голови Раднаркому В. М. Молотова від В. В. Сталіна з пропозицією збільшити продажі горілки, монопольно випускається державою. Сталін писав Молотову: «Потрібно збільшити (наскільки можливо) виробництво горілки. Потрібно відкинути удаваний сором і прямо, відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки… Май на увазі, збільшуються витрати, вимагатимуть багато грошей, для чого знову ж таки доведеться апелювати до горілки».
Антиалкогольна пропаганда миттєво була згорнута.
Але насправді вона вже була згорнута раніше. Вже наприкінці 1929 року Ларін і Дейчман були усунені від керівництва тверезницьким рухом за створення атмосфери «запеклої ворожості до таких урядовим органам, як Наркомфін, Наркомторг, Держплан» — так були розцінені резолюції мітингів ОБСА проти намічався збільшення виробництва спирту. У квітні 1930 року НКВС РРФСР переглянув статут ОБСА, і воно було реорганізовано в Московську обласну організацію, втративши тим самим всеросійський статус. Тоді ж був розпущений Всесоюзний рада протиалкогольних товариств.
Всі «Товариства по боротьбі з алкоголізмом» об’єднали з «Союзом безбожників» і товариством «Геть неписьменність», давши новій структурі невинне назва «За здоровий побут». Були закриті численні газети і журнали, спрямовані на викорінення побутового пияцтва. Навпаки, в медичних виданнях з’явилися публікації про те, що помірне вживання алкоголю корисно для здоров’я.
Продаж міцного алкоголю розгорнулася повсюдно, його відпускали не тільки в пивних і ресторанах, а також в їдальнях установ і підприємств. В кінофільмах і виставах з’явилися сцени, в яких головні позитивні герої в момент прийняття рішень прикладалися до чарки горілки. У той же час в 1932 році були закріплені відрахування в бюджет держави в розмірі 50 коп. з кожного декалітра спирту.
З червня 1932 року за постановою Держкомцін при Раді праці і оборони в продаж надійшла пшенична горілка, коштувала в півтора рази дорожче колишньою. «5 мільярдів ми маємо доходу від горілки — або 17 % усіх доходних надходжень», — роз’яснював в 1932 році суть «нової лінії» в питному питанні високопоставлений чиновник Наркомату фінансів. З цього часу країна під керівництвом партії особливо ударно початку міцно підсаджуватися на горілку.
За даними статистики, тільки в 1932 році прибуток від реалізації горілки склала 5 мільярдів рублів податкових надходжень, що дорівнювало 17% від усіх доходів бюджету. Керівництво країни було досить, скарбниця держави поповнювалася. Правда, влада не розуміли, що випускають джина з пляшки, загнати назад якого буде зовсім непросто…
Чому ж радянські люди так багато пили? Причиною тотального пияцтва було саме радянська держава і сама радянська система.
Сучасна наука свідчить, що спиватися починає той, у якого немає «внутрішнього стрижня» і прагнення розвиватися і чогось досягати в житті. Саме ці умови «максимально якісно» забезпечувалися в СРСР — внутрішній стрижень у особистості не міг виникнути в суспільстві, основою існування якого було беззаперечне підпорядкування начальству і ідеології (виробляється ще зі школи), а чогось досягти в житті» було теж складно — стелею розвитку радянської людини була посада інженера в КБ з зарплатою в 200 рублів, паскудне дачка (зовсім не така, як у великого мовознавця і фізика) і погана ж квартирка.
Простіше кажучи, рядовий радянський людина бухав просто від нудьги. Вище слюсаря-верстатника не стрибнеш, ніяке свою справу не почнеш, за кордон не поїдеш, більше 200 рублів на місяць не отримаєш. Ось і залишалося тільки, що їздити у вихідні на дачу та випивати з друзями.
Крім цього, в радянському суспільстві була вкрай висока толерантність до алкоголіків. На відміну від «клятих ворогів народу», яких замикали розстрілювали і саджали в тюрми, алкоголіки були плоть-від плоті свої в цій системі — вважалося, що «товариш трохи оступився, але він безумовно наш, пролетар»….
Житло
У численних радянських міфах про сталінські роки постійно показують багатокімнатні просторі та світлі квартири-«сталінки», які нібито абсолютно безкоштовно роздавалися всім радянським громадянам. Зрозуміло, все це один великий міф — по-перше, «сталінки» будувалися у вкрай обмеженому числі і заселяли в них, в основному, радянський «правлячий клас» — співробітників спецслужб і номенклатуру. Звичайні громадяни теж заселялися в сталінки, але ось основний концепцією заселення в сталінські роки було не поквартирне заселення, а покімнатне. Тобто, в трикімнатну сталінку селили кілька сімей, в кожну з кімнат з однієї сім’ї. У трикімнатній квартирі площею 80 метрів могло жити 12-15 осіб, які користувалися однією ванною і тулилися на одній кухні.
У перші сталінські п’ятирічки житлова програма взагалі не передбачала будівництва нормального житла для робітників — і тому людей селили в наспіх збиті бараки, які із-за економії транспортних витрат найчастіше зводилися прямо біля підприємств — прямо у вікна летіла окалина з заводських вагранок і кіптява з заводських труб.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Саме дерев’яний барак і був найбільш масовим житлом у сталінські роки — побудовано їх було набагато більше, ніж номенклатурних цегельних «сталінок». Що з себе представляла це житло? Бараком називалося довга дерев’яна будівля в два поверхи — одноповерховий барак було будувати нерентабельно, а триповерховий — небезпечно. У барака був один вхід, який розміщувався найчастіше в центрі фасаду будівлі. Наліво і направо від входу йшли довгі коридори, за якими розташовувалися кімнати.
На кожному поверсі барака були одна, дві, три або більше спільних кухонь — і це були єдині приміщення в будинку, де була вода (зрозуміло, тільки холодна). У кухні розташовувався ряд раковин для миття посуду і ряд плит на твердому паливі — їх топили дровами, торфом або вугіллям. Туалети розташовувалися на вулиці (звичайні вигрібні ями), душа та ванної в бараках не було зовсім — зазвичай в робочому селищі була лазня, куди ходили раз на тиждень або рідше. Для групи бараків була також так звана «кубова», де можна було брати гарячу воду.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Житлові кімнати в бараках були невеликими — по 12-15 квадратних метрів, опалення було пічним — причому деякі печі могли топитися не з кімнати, а з загального коридору — за їх станом міг стежити комендант барака. В одну кімнату зазвичай заселялася одна сім’я незалежно від кількості її членів — в кімнаті 12-15 метрів могли тулитися бабуся з дідом, батько з матір’ю і двоє-троє дітей.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Ось це, власне, і було те саме «безкоштовне масове житло», яким так люблять пишатися фанати СРСР.
Харчування
У 1939 році вийшло перше видання «Книги про смачну і здорову їжу», де звичайним радянським громадянам розповідали, як правильно робити олів’є і вінегрети, а також «розсольник домашній» і «борщ московський». Передмову до книги про смачну і здорову їжу та її переваги над усіма іншими видами їжі написав нібито сам великий дієтолог і гастроентеролог, а прикрашали книгу численні подретушированные фотознімки скатертин-самобранок.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Насправді раціон абсолютної більшості звичайних радянських громадян у сталінські роки був далекий від меню, описаного в «Книзі про смачну і здорову їжу» — вона описувала меню вкрай обмеженої кількості сімей, які могли собі дозволити «спецпайки» і хороший стіл. Чим харчувалися інші громадяни?
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Основу радянського раціону харчування в сталінські роки становив хліб — у ті роки його продавали на вагу, і громадяни часто купували його в більшому, ніж це потрібно, кількості; якщо вдома буде хліб — з голоду не помреш. Від хліба завжди залишали кірки, які збирали у великі полотняні мішки — на випадок можливих перебоїв з поставками хліба. Другим популярним продуктом була картопля — з неї вигадували всілякі страви, але найчастіше просто варили в мундирах — картопляна шкірка також вважалася цінним продуктом. Третім популярним продуктом були крупи — з круп і картоплі теж винаходилися всякі страви, начебто різних юшок, затерли і іншого подібного.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Саме в сталінські роки (після згортання Непу) в СРСР почався дефіцит нормальної білкової їжі (який з перемінним успіхом тривала до 1991 року) — нормальне м’ясо було неможливо купити в магазинах, риба теж була в обмежених кількостях, хіба що час від часу з’являлися на полицях рибні консерви — до речі, почасти саме тому, що вся інша їжа була вкрай мізерною і бідної білком, літні люди згадують радянські консерви як щось «чарівне за смаком». Спробуйте місяць не поїсти білка — навіть найдешевша кілька здасться вам неймовірним гастрономічним одкровенням.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
Що являло собою типове міське меню в 1930-ті роки? Вранці — рисова каша, хліб і чай. В обід — картопля в мундирах, чай і хліб. Увечері, після роботи — яка-небудь юшка з хлібом, або просто чорний хліб з маслом і з чаєм. Фруктів і овочів майже не було. Не було також абсолютної більшості продуктів, які вам добре відомі і звичні. Якщо б звичайні люди з сталінських років потрапили в будь-наш супермаркет — вони вирішили б, що потрапили в якийсь фантастичний королівський палац з казки.
Робота
Незгодних з курсом партії і уряду в сталінські роки висилали в табори, але й життя звичайних робітників часто нагадувала тюрму. З 1938 року 20-хвилинне запізнення на роботу каралось великим штрафом, за три запізнення людину відправляли у табір. Люди з вищою освітою (інженери) не мали права звільнятися за власним бажанням — такої норми просто не існувало в радянському трудовому законодавстві.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
В цілому все, що відбувалося у сфері роботи в сталінському СРСР — більше нагадувало часи кріпосного права і навіть гірше — був здійснений величезний правової відкат у порівнянні з часами до 1917 року. Робочих буквально «прив’язали» до підприємств, в 1936 році були введені «трудові книжки» — які в СРСР стали елементом поневолення і кабали — з «поганою записом у трудовій книжці людина не могла отримати нормальної роботи, ніж часто користувалося начальство — шантажуючи працівників, примушуючи їх працювати понад норму.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
У сільському господарстві ситуація була не кращою — людей примусово загнали в колгоспи, де примушували працювати за «трудодні» (галочки у трудовій); в сталінські роки колгоспники не мали паспортів і існували, фактично, на правах державних кріпаків — без права переїзду, без права зміни виду діяльності і так далі.
О том, как жилось рабочим в эпоху Сталина
І на промислових підприємствах і в сільському господарстві були також встановлені непомірні «норми виробітку» — які часто перевищували всі розумні межі. Була ціла всесоюзна пропагандистська кампанія, спрямована на те, щоб змусити людей орати ще більше — всякі там «стахановські руху» та інше.
Якщо підвести підсумок, то на роботі звичайний радянський чоловік мав тільки обов’язки (за найменше невиконання яких загрожував штраф або табір) і вкрай обмежений список прав — начебто права обрати секретаря комсомольського осередку, що подавалося як дивне і прогресивне радянський винахід.
Додайте до цього життя в бараці, харчування хлібом з картоплею, а також загальну атмосферу недовіри, доносів і пропаганди — і ви отримаєте практично повну картину життя в сталінському СРСР.
І додаток — спогад очевидця:
Моя бабуся 1927 року народження добре пам’ятає своє дитинство і юність, які проходили в сталінські роки.
Частина її родичів жили в селі (прості селяни-колгоспники), частина — в місті (заводські робітники).
Отже, жилося добре при Сталіні простому російській людині?
Немає. Жилося дуже погано, бідно, голодно — до війни, під час війни і після війни. В ті часи велика частина населення СРСР жила в селах, частина перебиралася в міста на виробництво — не тому, що там були дуже гарні умови, тому що в селі сталінський режим влаштував справжнє пекло. Бабуся часто відвідувала сільських родичів і бачила, як вони живуть.
Отже, у російському селі сталінської епохи
— ні в кого не було фруктових дерев: тоталітарна держава обкладала селян шаленими податками, відбираючи по n-адцать кг з кожного зареєстрованого дерева. Хто не міг виплатити цього неофеодального оброку, потрапляв на опрацювання силовими структурами або вирушав у посилання. Люди власноруч вирубали всі фруктові дерева, щоб сталінські чиновники їх не відзначали як джерело оброку.
— худоби та курей у людей було дуже мало. Причина та ж: держава вимагала виплачувати оброк яйцями, молоком і м’ясом. Село бездумно руйнували, живуть там люди голодували, всі відібрані у них продукти йшли на продаж за кордон, щоб у держави були гроші на ту саму індустріалізацію. У селі, хоч і безпосередньо «на землі», а жили впроголодь, дуже бідно. Як за царату, такі доступні сьогодні навіть останньому бомжу речі, як непромокаємий взуття або теплий одяг, були у людей рідкістю. Наприклад, бабуся не могла взимку ходити в школу на заняття, тому що в сім’ї не було зайвих теплих чобіт.
— сільським не видавали паспорти, а без паспорта було заборонено переміщатися всередині СРСР. Вибратися з села в місто у всі ці роки — аж до хрущовської відлиги, коли почали видавати паспорти сільським і будувати доступні простим людям хрущовки, було дуже складно. Люди виживали, як могли — і до війни, і під час війни, і після війни — без м’яса, без фруктів, часто навіть без хліба: пшениця, знову ж таки, вилучалася державою для продажу. Їли бузину, варили кропиву, зі страхом збирали рештки злаків, не зібрані на колгоспних полях.
— як результат, народ був безправний і знесилений, сільське господарство було «доведено» до ручки». Незгодні з таким станом речей зникали в НКВС, за наводкою сусідів і знайомих. Бабусині рідні тихенько обговорювали і сварили «вождя всіх народів» на кухні, знаючи, що бабуся вміє не проговоритися про цих розмовах іншим.
— міським жилося трохи краще. Були пайки для робітників, була робота і копійчані зарплати при копійчаних ціни на продукти в містах. Але не більше того. Мати моєї бабусі на виробництві повністю посадила зір, їй не виплачували за це ніякої допомоги. Як в умовах сучасного нам дикого капіталізму — виробили людини і викинули. Батько бабусі помер від дуже поганого харчування і відсутність адекватної медицини ще до війни.
Отже, при Сталіні простій людині жилося погано. Навіть дуже погано, якщо порівняти з сьогоднішнім днем. коли навіть в останнього безробітного може бути мобілка, взуття, зимова куртка, м’ясо, фрукти і вдосталь хліба в раціоні — нехай навіть знайдені на звалищі.
Бабуся ненавиділа Горбачова — за розвал СРСР, за єльцинський повний розпад 90-их, за їжу за картками в 80-их і дефіцит на все, навіть на туалетний папір, за багатодобові черги. При всьому при цьому, вона каже, «За Сталіна було ще голодніше, ще важче. Крім того, Горбачов нікого не засилав і не розстрілював, він просто був дурень. А Сталін — «рябий», як його називали в народі — був божевільний».
Так що, відчуваючи теплі почуття до СРСР, вона, як об’єктивний очевидець описує сталінські роки як однозначно кошмарні для простого російської людини…
***
На основі інтернет публікацій: