Грузинський націоналізм. І повториться все, як у давнину

0
1

Як відомо, 20 червня 2019 року в Тбілісі розпочала роботу Генеральна сесія Міжпарламентської асамблеї православ’я. Асамблею протягом двох років наполегливо запрошувала сама Грузія, тому що сам факт її засідання в Тбілісі підвищував статус країни-члена асамблеї. В цьому був і економічний профіт: паломництво, тобто релігійний туризм, приносить чималі кошти. Президентом асамблеї є депутат російської Держдуми від КПРФ Сергій Анатолійович Гаврилов, що цілком логічно, враховуючи, що Росія — найбільша православна країна на планеті, подобається це комусь чи ні. Саме засідання проходило в будівлі грузинського парламенту. При цьому Гаврилова приймаюча сторона посадила в крісло спікера грузинських законодавців. І це цілком логічно, оскільки Сергій Анатолійович як президент асамблеї повинен був вести засідання, і з гальорки робити це було б неможливо.

Деякий час все йшло спокійно, але раптом міцно дрімали тонкі «патріотичні почуття» місцевого населення виявилися зачеплені. Як за помахом чарівної палички, в приміщення увірвалися радикали і напали на представників Росії, скандуючи образливі русофобські гасла. Один з печерних русофобів, досягнувши нацистського дна, і зовсім почав заявляти, що «вбивав і буде вбивати росіян. До того ж у лавах націоналістів виявилися українські колеги.
За лічені хвилини будівлю парламенту виявилося оточене патентованими євроінтеграторами і клінічними націоналістами, які змагалися один з одним у досягненні меж русофобії. Над біснуватим натовпом майоріли прапори Грузії, США, України, Євросоюзу і невизнаної республіки Ічкерія. Засідання було зірвано, а нашої делегації довелося покинути країну.
При цьому номінальна глава Грузії Саломе Зурабішвілі не тільки не взяла на себе відповідальність за нездатність забезпечити безпеку іноземної делегації, але і звинуватила Росію в антиросійських протестах. Яким би феєричним маячнею це не здавалося, але іншого Саломе видавити з себе просто не могла. Громадянка Зурабішвілі — абсолютно прозахідна креатура, вона навіть народилася у Франції і значну частину свідомого життя провела в США і Західній Європі. Але в такому випадку виникає питання: навіщо одні західники-націоналісти шатают інший націоналістичний режим? Адже Зурабішвілі і сама з русофобськими завданнями цілком справляється. Тут варто звернутися до історії.
Чорнозем для грузинського націоналізму як гарантії антиросійського спрямування
Грузія — специфічна країна, де навмисне позиціонування фантастичного «гостинності» цілком привільно сусідить з проявом сермяжного націоналізму. При цьому останній завжди пасіонарним, вимагає для свого існування нестабільності громадської і політичної життя і тотально непримиренний до вираження якого-небудь іншої думки, навіть якщо його висловлюють співвітчизники.
Грузинский национализм. И повторится всё, как встарь геополитика
Одним з показових моментів історії, який яскраво висвітлив схильність частини грузинського суспільства до печерного націоналізму, були революційні події в Росії на початку минулого століття. Тут варто звернутися до спогадів Костянтина Дмитровича Кафафова, колишнього виконуючого обов’язки директора Департаменту поліції Російської імперії, людини більш ніж обізнаного і досвідченого, який після звільнення з Петропавлівської фортеці переїхав в Тифліс, що описав у своїх мемуарах:
«Вчорашні представники грузинського народу в Державній думі, а під час революції — в раді робітничих і солдатських депутатів, Чхеїдзе, Чхенкелі і Гегечкорі, переконані інтернаціоналісти — соціал-демократи, меншовики, несподівано на батьківщині перетворилися на ярих націоналістів-патріотів».
Також більш ніж цікава та мімікрія, яка відбувалася з деякими політичними діячами Грузії. Так, махрові націоналісти раз за разом виряджалися в білі політичні одягу, але при цьому червоточина там росла в повний зріст. Ось як ці метаморфози описував Кафафов, який, природно, безпосередньо до соціалістів любові не мав в принципі:
«За зразком Центральної Росії і у них утворився рада робітничих і солдатських депутатів, хоча власне в Грузії робочих взагалі мало, а фабричних робітників майже немає, так як там все є 2-3 тютюнові фабрики, а своїх солдатів спочатку й зовсім не було. Тим не менш — зараза сильніше логіки — і така рада утворився. Але керівники грузинського самостійного руху зуміли і цей революційний інститут захопити фактично в свої руки. По суті, члени ради робітничих і солдатських депутатів, члени Установчих зборів і, нарешті, члени парламенту — якщо і не були одні й ті ж особи, то в усякому разі були політичні однодумці, не тільки не заважали один одному, а навпаки, взаємно один одного підтримують».
Грузинский национализм. И повторится всё, как встарь геополитика
З часом мімікрія грузинських націоналістів стала ще і етно-політичної
Вже тоді «нова Грузія» втратила голову від кохання до Європі, а точніше, до Німеччини, з якою мала тісні відносини:
«Був обраний постійний парламент, утворені міністерства, і на чолі уряду став старий соціал-демократ Ной Жорданія, колишній раніше дрібним службовцем у нафтовика Нобеля в Баку. Нічні сорочки з тасьмами замість краватки були зняті, і члени нового уряду наділи крохмальні комірці, облекались в свої візитки і соціал-демократичні голови покрили буржуазними циліндрами. Особливим чепуруном виявився найбільш обдарований з них, Гегечкорі, що зайняв пост міністра закордонних справ. У числі перших дипломатичних кроків було розшаркування перед німцями».
Варто також відзначити, що після того як німецькі війська зазнали поразки і їх вплив в Європі зійшло нанівець, грузинський уряд миттю переорієнтувалося на англійців і французів. Нові європейські брати також потурали свята націоналізму.
І, звичайно, по країні прокотилася хвиля репресій проти інакомислячих громадян, як грузин, так і негрузин:
«Арешти, висилки сипалися з «соціалістичного» рогу достатку, не рахуючись ні з якими принципами і проблемами свободи, про які ще так недавно кричали ці соціал-демократи з трибуни російської Державної думи».
Грузинский национализм. И повторится всё, как встарь геополитика
Ной Жорданія
Дивно точно корелюється та економічне становище революційної Грузії початку минулого століття з економічним становищем сучасної Грузії. Захопивши владу, грузинські націоналісти зразка 1917-го року зіткнулися з тим, що республіці не на що існувати. Тому була проведена націоналізація всього, що здатне принести хоч якийсь прибуток. Навіть приватні лазні були відібрані у колишніх власників. Не маючи в принципі кваліфікованих кадрів для функціонування націоналізованих підприємств, грузинські влади почали активно здавати об’єкти в оренду. Орендарі, прекрасно знаючи, з ким мають справу, намагалися швидше нажитися на тимчасове майно, чим привели орендовані об’єкти скотиняче стан. Що це? Повторення подій або неминучість грузинського націоналізму?
Націоналізм Грузії завжди кольору російсько-осетинської крові
Грузинський націоналізм супроводжувався дикими гоніннями і фізичним знищенням не тільки інакомислячих, але й представників інших етносів. Відразу ж після захоплення влади грузинський уряд вирішив позбутися від російських солдатів, що поверталися з фронту. Цю місію довірили Миколі Семеновичу Чхеїдзе, вкрай озлобленому, але дуже спритного політичному діячеві, який за своє життя встиг змінити з півдюжини політичних течій.
Чхеїдзе спочатку розсипався перед перебувають військами в солодких промовах, що їх відчайдушно чекають вдома сім’ї. Однак у випадку, якщо росіяни захочуть затриматися в Грузії, то їх чекає розстріл з артилерійських знарядь. Націоналісти при владі виявляють тільки таке гостинність.
Але однією з найбільш знакових фігур грузинського націоналізму того часу був Валіко Джугели. В 1920-му році Південна Осетія підняла повстання проти націоналістів Грузії, вимагаючи негайного приєднання всіх осетинських земель до Росії. У відповідь на цю вимогу Грузія відправила в Південну Осетію каральну експедицію на чолі з катом осетинського народу Валіко Джугели. Цей похід перетворився в справжній геноцид. Валіко знищив близько 8% населення республіки.
Грузинский национализм. И повторится всё, как встарь геополитика
Валіко Джугели
При цьому Джугели вів докладний щоденник всіх своїх «подвигів». Пізніше вони вийшли під назвою «Важкий хрест». Офіційно вважаючись «меншовиком», Валіко по суті був шаленим націоналістом. Наведу лише декілька фраз з його мемуарів:
«Джава — південноосетинська столиця. Це дуже багата і мальовнича село. Вона серце Південної Осетії… І її серце треба вирвати… Осетини тікають в гори, на снігові гори. І там їм буде… дуже холодно… Ми будемо жорстокі. Так, будемо. Я зі спокійною душею і чистою совістю дивлюся на попелище і клуби диму…»
Результат осетинів Південної Осетії стараннями грузинських націоналістів справді супроводжувався страшним голодом і холодом. Грузинські карателі, навіть якщо й залишали людей в живих, то експропріювали все майно аж до одягу і харчів. Зупинити цей кошмар змогла тільки Червона Армія прийшла на виручку місцевим більшовикам.
Філіп Иесеевич Махарадзе, більшовик, грузин за національністю, який закликав Червону Армію, писав про націоналістів:
«Вони не робили різниці між старими та молодими жінками і чоловіками, озброєними і беззбройними. Грузинські кати вели себе як звірі і дикуни. Вони вбивали всіх без розбору, руйнували, палили все на своєму шляху».
Грузинский национализм. И повторится всё, как встарь геополитика
Звіад Гамсахурдія
Через 70 років після тієї трагедії уряд Звіада Гамсахурдія прийметься ретельно реконструювати ті ж злочини. Грузію накриє та ж хвиля махрового націоналізму, яка незабаром обагрится кров’ю осетинів, росіян і абхазів. При цьому саме політична народження Звіада буде тісно пов’язане із західним впливом. До того як стати клінічним націоналістом, Гамсахурдія брав участь в абсолютно прозахідної Гельсінкської групи і був членом горезвісної Amnesty International, яка прославилася упередженістю і вибірковим підходом. Зараз Звіад — національний герой Грузії.
Російська політика щодо Грузії: ходьба по старих граблях
Таким чином, для зростання націоналізму в Грузії потрібні наступні компоненти: внутрішня нестабільність, обов’язкове тісну співпрацю з Заходом (аж до політиків, безпосередньо на Заході виросли), відсутність адекватної ідеологічної альтернативи (більшовики начебто Махарадзе давно перевелися або були штучно зжиті), а також відсутність твердої і послідовної позиції Росії щодо тих, з ким в реальності ми маємо справу.
Сам грузинський націоналізм характеризується русофобією, політичною мімікрією (націоналістами можуть іменуватися хоч демократами, хоч соціалістами) і послідовними репресіями проти інакомислячих.
Грузинский национализм. И повторится всё, как встарь геополитика
При цьому США і колективний Захід вкладали і вкладають кошти у все нові націоналістичні кадри, навіть якщо ще не віджили старі – це гра «надовго». Наприклад, за кілька років до падіння режиму Шеварднадзе, колишнього партійця, миттю перековавшегося в демократа, запросили в США, де вручили відзнаку Демократії імені Аверилла Гарримана. Висока нагорода, враховуючи, що незадовго до цього вона дісталася Хілларі Клінтон. Але це не завадило Заходу після цього підтримати Саакашвілі і скинути Шеварднадзе.
Тоді чому російська влада з завзяттям, гідним іншого застосування, продовжують робити кроки на зближення з Грузією, яка втратила суверенітет і зараженої гангреною націоналізму?
По-перше, на це впливає покритий пилом і віддає нафталіном ностальгічний пострадянський комплекс «братства» і «дружби народів». Цей комплекс позбавляє людей прагматичності і банального розрахунку, адже, враховуючи економічне і промислове стан Грузії, будь-які стосунки з нею бесприбыльны для Росії. До того ж такого поняття, як «братні країни», у реальній міжнародній політиці немає, тільки в доктринерском популізмі. Сучасні держави масштабу Росії мають тільки сфери інтересів.
Грузинский национализм. И повторится всё, как встарь геополитика
По-друге, на таке не виправдане нічим благодушність по відношенню до ворожої держави впливає банальне незнання історії, яку якраз і замінили вигадки про «братерство».
По-третє, ірраціональна доброта кується ще й створеним іміджем «гостинності». Про цю ефемерну річ зараз говорять всі. Проте, бачить бог, автор ніколи не міг зрозуміти цього. Якщо гостя запросили в свій будинок і замість того, щоб ганяти його сокирою по присадибній ділянці, посадили за стіл, то це, на мою скромну думку, поведінка якого нормального людини. До того ж, коли все це подається під соусом туристичного кластеру, який завжди турбується тільки про гроші і прибутку, це просте лицемірство.
По-четверте, лобіювання аргументів на кшталт «критичного меншини націоналістів» і «величезної кількості братів» відноситься до емоційної популістської політики, т. к. санкції, які вводять проти недружньої країни, так чи інакше відображаються на народі, що і повинно змусити владу схаменутися, або ж сам народ змінить владу. Інших методів не придумали. Всі інші розмови — на користь бідних, а головне, вони заважають витравити націоналістичні сили з Грузії.
Грузинский национализм. И повторится всё, как встарь геополитика
Вбитий грузинськими націоналістами Віталій Сафаров
У підсумку, не виховавши свої грузинські кадри, Росія пустила країну на самоплив, який і привів до націоналізму, вихованому на зарубіжні фінанси. Однак, враховуючи досить слабку значимість Грузії як у політиці, так і в економіці, сенсу у відновленні відносин немає. І націоналізм аж ніяк не вичерпується провокацією в Тбілісі. Всього лише рік тому в центрі Тбілісі вбили Віталія Сафарова, єврея за національністю. Нещасний був убитий за те, що говорив російською мовою. Це означає, що без жорсткої послідовної політики санкцій Росії ми дозволяємо гангрени націоналізму пожирати Грузію. Вийшовши за її межі, вона накинеться на Цхінвалі і Сухумі.
Автор:Східний ветерИспользованы фотографії:Sputnik

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here