У тіні іранського конфлікту: США стягує війська до кордонів Росії
На нашій планеті є оптимісти, які хочуть жити у вільному світі без кордонів і війни, а є песимісти, яким всюди ввижаються вороги і небезпека, розмірковує видання Business Insider. Судячи з останніх світових новин, всім заправляють саме останні.
Америка веде важку торговельну війну з Китаєм, Іран збиває безпілотник, який відправили США, імовірно, в цілях розвідки. Білий дім наказує почати військові дії і нанести авіаудар по базах Тегерана, але в останню хвилину змінює своє рішення.
Проте в тіні цих подій ховається ще одна, про яку воліють не говорити американські ЗМІ – в Балтійському морі йде протистояння двох великих ядерних держав світу. НАТО зосереджує війська на російському кордоні, під приводом проведення військових навчань. В них беруть участь 18 країн альянсу, задіяні у навчаннях 8600 солдатів, 50 кораблів, 36 військових літаків і два підводні човни.
Відносини Москви і Вашингтона загострилися в 2014 році, після проведення референдуму в Криму. Штати говорять про експансію з боку Кремля, Москва звинувачує Америку в спробі оточити Росію.
США разом із союзниками відпрацьовують навички протидії ворожим мін, підводних човнів і авіації. За даними фахівців, Росія має найбільший арсенал морських мін у всьому світі.
«Але чи потрібно НАТО дійсно проводити військові навчання в Балтійському морі?», — задається питанням автор Business Insider.
Очевидно, що має місце вже стала традиційною для США перевірка Росії на міцність.
«Росія, повинно бути, дивиться на це зовсім по-іншому», — підсумовує автор.
Карибська криза-2: Росія готується повернутися на Кубу
Кораблі ВМФ з ракетами «Калібр» провели розвідку біля берегів США на Острові Свободи
Віктор Сокирко
Сам по собі факт заходу загону кораблів і суден забезпечення Північного флоту на чолі з фрегатом «Адмірал Горшков» в порт столиці Куби Гавана міг би здатися незначним, якщо б не одна обставина. Росія придивляється до можливості повернення на Кубу і, ймовірно, відновити там діяльність своєї військової бази, що існувала ще в радянські часи. США стають ближче? В першу чергу для ракет — як відповідь на розміщення американських засобів ПРО в Європі. В такому випадку велика ймовірність нового Карибської кризи.
Згадаємо, що сам термін «карибська криза» виник в результаті надзвичайно напруженого політичного, дипломатичного і військового протистояння між СРСР і США в жовтні 1962 року. Тоді, ще у 1961 році, американці розмістили свою ядерну зброю в Туреччині — на лінії прицільного вогню. У відповідь Радянський Союз таємно перекинув і розмістив на Кубі свою техніку і озброєння, включаючи ядерну зброю. США теж опинилися під прицілом. Криза, який на самій Кубі називають «Жовтневим кризою», міг привести до глобального світового конфлікту. Історія, схоже, повторюється. У відповідь на американські тактичні ракети, поставка яких в Польщу і Румунію передбачається до 2022 року, Росія може розмістити свої ракети на Кубі. Для цього необхідно реанімувати там свою базу.
Росія зараз має намір повернутися на свої колишні військові бази. В тому числі на Лурдес на Кубі. Власне, до цього все і йшло в останні роки, коли Росія, витримавши потужний економічний удар і політичний тиск, в першу чергу з боку США, повернула собі статус світової держави. І такі «реперні точки» у військовому протистоянні з далеко недружніми країнами в особі блоку НАТО вкрай потрібні. Не як плацдарм для агресії, а можливість припинити агресію. Бажано, на далеких підступах до власних кордонів.
На початку 90-х минулого століття, США, ламаючи всю доктрину російської (ще недавно радянської армії) були націлені на кілька ключових позицій. По-перше, змусити нас пустити під ніж «ядерний щит», що включав в себе «ядерну тріаду» — ракетні війська стратегічного призначення, атомний підводний флот і дальню стратегічну авіацію. По-друге, змусити вважати, що служба в російській армії це як мінімум ганьба і приниження. По-третє, позбавити потенційного союзництва з будь-якими країнами в світі. І ці завдання Вашингтону на якомусь етапі вдалося частково виконати. Ми за американські гроші різали ракети і підводні човни, залишали іржавіти на аеродромах унікальні літаки. Всіляко лаяли і таврували свою армію. Відпустили в НАТО практично всіх колишніх союзників по Варшавському договору і відмовилися від закордонних баз.
У кубинському Лурдесі, у південному передмісті Гавани, радянський центр радіоелектронної розвідки розташовувався з 1967 року. Основна версія його призначення — прослуховування американських супутників зв’язку, телекомунікаційних кабелів і НАСА. Цей центр видавав координати для цілей радянських ракет, розміщених на Кубі, які в разі необхідності могли вразити в лічені хвилини все південне узбережжя США. Базу Лурдес «заморозили» в 2002 році. На догоду США. Але її технічний стан підтримувалося російськими фахівцями всі ці роки, хоча про конкретні домовленості з її приводу між Росією і Кубою так і нічого не було відомо.
— Реанімувати базу в Лурдесі — питання кількох місяців, — вважає військовий експерт Владислав Шуригін, — Станція знаходиться в робочому стані, але її функціональність вже частково втрачена. Зате там можна досить швидко встановити нове обладнання. Мова не йде про ракетних системах, вони там просто не потрібні, так само як і бригад морської піхоти, які будуть вплав перетинати Мексиканську затоку. Це анахронізм. А от спеціальна апаратура, яка є зараз на озброєнні, зробить США абсолютно беззахисними перед російськими засобами поразки. Це як «жучок» в Овальному кабінеті Білого дому, який дозволяє все знати наперед.
«Куба далека, Куба поруч» — рядки з пісні радянських часів були присвячені Острову Свободи. Малося на увазі, що далека Куба (9 500 км по прямій від Москви) був чи не шістнадцятою республікою СРСР. Крім того, що ми отримували чи не третину кубинського тростинного цукру, який «на вагу» продавався практично в кожному сільському магазині, екзотичному ром Havana Club, яким похмелялись навіть сибірські мужики, кубинських сигар, які були трохи дорожче тютюну і сигарет «Прима», Куба була тим самим форпостом Радянського Союзу біля берегів зовсім не дружній Америки, що дозволив зберегти крихкий баланс світу. Під час «карибської кризи» саме наявність радянських ракет на Кубі дозволило запобігти глобальна світова криза.
Подібний статус СРСР на Кубі був би не можливий без підтримки з боку лідера країни Фіделя Кастро, який до останніх років життя (помер у 2016 році) виступав прихильником дружніх відносин з Радянським Союзом, а потім і з Росією.
— В низці подій і вчинків героїчної епопеї Фіделя Кастро і Куби можна особливо виділити останні 25 років, — зазначає медіа-експерт, особисто спілкувався з Кастро, Олександр Зімовські. — Після зникнення СРСР із карти світи, Фідель Кастро і Куба залишилися наодинці з США і їхніми сателітами в Західній півкулі. І Фіделю вдалося зберегти країну, практично, нічого не змінивши ні ідеології, ні в економіці. У той час, коли колишні країни-союзники СРСР йшли в небуття, і на їх місці з’являлися різні прозахідні режими, Фідель продовжував залишатися взірцем принциповою і незмінною зовнішньої і внутрішньої політики.
По-перше, Куба, позбувшись економічної підтримки СРСР, розробила власну внутриэкономическую програму.
По-друге, Кастро зумів використати послаблення геополітичних позицій США в Латинській Америці. Тобто Фідель дожив до латиноамериканського «лівого повороту» і повномасштабного відновлення відносин з державами південь від Ріо-Гранде.
По-третє, змінилася внутрішньополітична ситуація в США, де «латинос» перетворилися в одну з найвпливовіших груп виборців. Внутрішній тиск, що також призвело до змін у політиці США щодо Куби.
Про довголіття Фіделя, який пережив практично всіх політичних лідерів зі стану як опонентів, так і союзників (радянський генсек Леонід Брежнєв помер ще в 1982 році) легенди і анекдоти ходили ще за життя. В одному з них говорилося, що коли команданте, отримавши в подарунок папугу і дізнавшись, що він живе триста років, засмучено вимовив: «Шкода буде розлучатися». Навіть передавши політичну владу на Кубі своєму братові Раулю, Фідель залишався не просто символом Куби, але і активним учасником подій в країні. І коли прилетів на Кубу американський президент Барак Обама, він проігнорував цей факт і навіть не прокоментував цю подію. Як і Рауль Кастро, який демонстративно не потиснув простягнуту руку американського президента — кубинці старих образ не прощають.
Якась образа у кубинців щодо Росії залишилася. Коли на початку 90-х Москва відхрестилася від Гавани і згорнула як військове, так і торгове присутність на Кубі, кубинці відверто заявили про зраду. Вони нам щиро вірили і сподівалися на допомогу. Зараз відносини повернулися в колишнє русло. На Острові Свободи готові прийняти не тільки російських туристів, але і російських військових, як гарант власної безпеки.
— Це була справжня катастрофа, коли Росія під американським тиском відвернулася від Куби, — згадує колишній кореспондент кубинської урядової газети «Гранма» (Granma) Педро Прадо. — Але ми прекрасно знали, що це не воля російського народу, а лише короткочасні обставини. І кубинці не дозволили тоді собі жодного негативного слова в адресу вашої країни, лише певне співчуття. Навіть коли було закрито представництво нашої газети в Москві, тональність публікацій стосовно Росії не змінилася. Та й робота кубинського посольства в Москві ніколи не припинялася. І зараз погіршень наших стосунків не відбудеться. А ймовірність повернення російської військової бази буде сприйнята з розумінням і дружелюбністю.
https://svpressa.ru/politic/ar…
