І тут заходить чоловік…

0
222


Я по молодості якось греховодил небагато. Не те, що цілеспрямовано шукав розради в чужих спідницях, просто якщо сама йшла в руки і при цьому колыхаясь в потрібних місцях, то не відмовлявся. І, звичайно, ніколи не думав, що анекдоти на тему “І тут заходить чоловік” зроблені з життя.
В цей раз сподобалася мені одна, дуже симпатична жінка з досить прогресивними поглядами на вільну любов і гуру в області практичного застосування Кама Сутри. І поки я зметикував що до чого, то вже закурював сигарету на зім’ятої ліжку. Все в ній було чудово і фігурка, і личко, і широка ліжко, підкріплена її досвідом і знаннями… загалом, одні переваги. Але був і один недолік – чоловік. І все б нічого, але чоловік у неї був страхітливого розміру і періодично, по п’ятницях, нагадував зійшов з розуму бульдозер. Ось знаєте, є люди, які начебто і спортом не займаються, але при їх народженні слони зіщулюються від страху. І ростуть ці люди поза спорту і чомусь, міцніють з кожним днем. І виростають в огромадных особин, від чхання, яких срутся в страху навіть сміливі і горді леви в різних Африках.
Ось і цей чоловік, незрозуміло з чого, вимахав в таку звір-машину. Тепер ви розумієте, на який грані я балансував своїм кволим статурою, закурюючи в його спальні? Якби я відразу знав ось про такий підводний камінчик, то плюнув би на статевий інстинкт і прислухався б до інстинкту самозбереження. Але, на жаль, про “камінчик” я дізнався постфактум.
Та, чесно кажучи я довго не підозрював про “долі, яка готувала мені дупу”, поки в один прекрасний момент, якраз після зминання чужому ліжку, не задзвонив дверний дзвінок. Очі моєї дами прийняли образ Байкалу і в їх глибині я побачив, що настав той самий момент, який я тисячу разів дивився в різних фільмах.
– Куди?
– На балкон!
– Холодно ж!
– Жити хочеш?!
Жити я в той момент хотів як ніколи раніше і тому не роздумуючи, підхопивши одяг, голим дрыщем поскакав на балкон. На балконі стояла холодна осінь, старі лижі і пляшка з якимсь пійлом. Довелося стати четвертим до цієї компанії.
Я весь в загадковому хвилюванні, стрибаючи на одній нозі як прима у Великому, всунулся в штани, шкарпетки та інші предмети пом’ятого гардеробу. Одягненим я відчув себе набагато впевненіше. Припавши до скла, крізь в щілину між шторами я побачив, як у кімнату з коридору увійшло ЦЕ! Трохи пригнувши голову і повернувшись боком, щоб не винести на собі одвірок, чоловік просочився в кімнату і впав на крісло. Крісло зашлось в передсмертному скрипе, а у мене чомусь тьохнуло серце, а слідом за ним і весь організм. Походу він тут надовго, промайнула в голові логічна думка і принесла з собою незліченний загін мурашок, які відштовхуючи один одного, холодною хвилею прокотилися по спині і концентрувалися в районі куприка.
Через деякий час прийшло відчуття, що сука осінь дісталася до самого потаємного. У всіх місцях стало холодно і незатишно. Не відриваючи одного ока від дивиться телек і здається розбудила чоловіка, другим оком я раскорячися, оглядаючи простір. Погляд уп’явся в пляшку.
Дивно, але в ємності виявилася цілком смачна наливочка, тридцяти градусів.
– Ну, Серьога, за твоє здоров’я пити вже марно. Тоді за осінь! – і я по-скоренькому перекачав всі тридцять градусів у свій організм.
Чоловік продовжував сидіти перед телевізором, я продовжував стояти на балконі, а дружина продовжувала робити вигляд, що все в порядку. Ідилія, блін…
Але саме страшне потрясіння чекало мене, коли я відірвавши погляд від гипнотизировавшего мене своїми габаритами чоловіка, оглянув околиці і зрозумів, що поверх-перший! Хоч будинок і на палях, але якщо акуратно сповзти, то є шанс піти. Чому я це не зміркував відразу, можна приписати тільки до хвилювання людини, що вперше потрапила в таку ситуевину.
Один стрибок і я радісний, правда без куртки, але зате живий, похромал до дому. Все таки трохи підвернув ногу.
А через два дні мене чекало вечірній потрясіння. В сутінках біля будинку хтось наздогнав мене і, поклавши руку на плече, серйозно так засопів мені в потилицю. Обернувшись, я побачив чоловіка, а заодно і все своє минуле життя. В його очах відбивався я – перспективний інвалід і можливо навіть на милицях.
– Ти сволота! – ображеним голосом прибив мою совість чоловік і красномовно струснув рогами.
Мені відразу стало соромно і казна-звідки взялися мурашки знову активізувалися на спині. І якось захотілося жити, хай навіть і в такій дощовий, осінній вечір.
– Сволота ти! – абсолютно не урізноманітнюючи свій лексикон знову почав ображати мене чоловік. – Ти сволота і мою пляшку випив навіщо. Уб’ю! – сумно позначив свої подальші дії мужик.
Я б може бути і втік, але цей грандіозний чолов’яга тримав мене в долоні, як школяр канарку в кулаці. Такого навіть якщо на математичному семінарі зустріти і то можна обосраться від страху, а вже в темному провулку, так взагалі, діарея гарантована. Добре, що я не обідав сьогодні.
– Це не я! – за піонерськи твердо і переконливо відрікся я від звинувачень.
– А хто? – прибив мене логікою мужик.
– Не знаю! – я розправив плечі і приготувався гордо прийняти жорстоке приниження у вигляді забодания мене рогами, рясно ветвившимися на голові чоловіка.
– А люди кажуть, що ти! – він нагнувся і глянув на мене підозріло оком. Відразу виникло відчуття, що старезний дуб схилився наді мною.
– Брешуть люди! Заздрять! – я відкинув смішне звинувачення, а про себе сматерился на маленьке селище, в якому все про всіх знають.
– А якщо не брешуть? – чоловік хитро примружився, ніж активізував затихлих було мурашок.
– Брешуть! – я був переконливий як шістнадцять адвокатів. – Брешуть і обмовляють! – І уловивши сумнів в очах роговладельца, забив вирішальний, логічний цвях. – Хтось сам, напевно випив, а тепер відводить підозру.
Цвях вдався. Чоловік ще трохи повагався очима і плюнувши в калюжу, важкою ходою пішов ін. Земля вібрувала під його ногами, по калюжах розходилися кола і затихали мурашки на спині.
А я з тих пір в чужі спальні не ходжу. Де завгодно, тільки не в чужій спальні. Так.

Previous articleФото G-20. Емоції, особи, ситуації
Next articleЯк склалися долі 10 талановитих солістів Великого дитячого хору