Як відомо, днями спочатку Держдума РФ, а потім і Рада Федерації, в відповідності з описаним у Договорі про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (ДРСМД) механізмом виходу з нього, призупинили дію ДРСМД. А в Брюсселі міністри оборони країн НАТО на засіданні Групи ядерного планування в середу затвердили пакет військових заходів “для стримування Росії”, який буде активований 2 серпня після припинення дії Договору. Точніше, після закінчення “ультиматуму”, який був висунутий Росії американцями і звучав приблизно так: “якщо ви не припините порушувати ДРСМД, то ми самі не знаємо, що робити у цьому випадку” (якщо перевести загрози в реальні дії, які можуть зробити, то так і виходить). І що ж за заходи придумали в НАТО?
Глухий кут
Скажімо прямо, якщо профільтрувати те, що говорить генсек НАТО Столтенберг, то складається дивне враження. До самого Столтенберга претензій немає. Просто робота в нього така — надувати щоки і нести в люди дурниці з трибуни, тому що все одно приймає рішення не він, а міністри оборони або лідери країн альянсу, а насправді — Вашингтон. Так і в цьому випадку — настільки складне питання вирішили швидше ніж за годину, що явно говорить і про опрацювання рішення заздалегідь, і про те, що США мало цікавилися думкою своїх союзників.
Росію в черговий раз закликали “повернутися до виконання ДРСМД” і “знищити всі КР наземного базування (КРНБ) 9М729 комплексу “Іскандер-М” (насправді модифікація з ними називається “Іскандер-М1”, але це не так важливо). Зрозуміло, що РФ не збирається цього робити, тому що офіційна позиція Москви полягає в тому, що ми нічого не порушували. У всякому разі, ніхто не може цього виразно довести, хоча і наші докази зворотного не приймаються до уваги, і, якщо покласти руку на серце (вже все одно це не має значення), їх теж недостатньо. Загалом, у наявності глухий кут, і виходу з нього не видно, крім як “розлучення і дівоче прізвище”, тобто припинення дії ДРСМД остаточно. Судячи з тієї активності, яку Росія розвинула в цій області в питанні адаптації морських озброєнь” (“легалізації порушень”, як вважають в США і НАТО) і створення нових або реалізації заздалегідь заготовлених рішень, у нас з Договором попрощалися остаточно.
Ілюзія безракетного стримування
У відповідь НАТО заявило про те, що ядерних ракет в Європі розміщувати не планується. Про це заявив новий в. о. міністра оборони США р-н Еспер. З ядерними ракетами зрозуміло, чому їх не буде — для їх створення “вільних” відповідних зарядів і нескоро передбачаються. У Росії цих проблем немає.
Більше того, поки не планується і розміщення нових ракетних систем “діапазону” ДРСМД і в звичайному спорядженні. Враховуючи те, що і Росія заявила, що нові системи не буде розміщувати на європейському театрі, якщо там не з’являться аналогічні американські, виникає питання: а навіщо тоді виходили з Договору? Проти Китаю? Це питання як-то на цьому ресурсі в одній із статей вже розглядалося — ракети середньої, не кажучи вже про меншої дальності, американцям досить проблематично розмістити проти Китаю. Як би ні були керовані японці, навряд чи вони погодяться на подібне, а південнокорейці і поготів американців “пошлють”. Що до Гуаму, то з нього ті ракети середньої дальності, що американці здатні створити, практично марні проти Китаю, їм дальності в кращому випадку до узбережжя вистачить. Не кажучи вже про Росію.
Але американці все одно можуть їх там розмістити, що вимагатиме в цьому випадку російського відповіді. Чи все ж зможуть продавити японців з Okinawa А ось в Європі нових російських РСМД, виходить, не з’явиться. Але для Росії це не проблема — розмістимо за Уралом, а перекинути, якщо що, можна дуже швидко. Це потенційному противнику складніше. Але й американці зможуть свої звичайні системи в кризовій ситуації перекинути відносно швидко.
Гіперзвуковий потенційний фактор страху
Інше питання, що звичайні ракети середньої дальності, що крилаті, що балістичні — це зовсім інший, куди більш низький рівень загрози. Особливо країни з ППО нашого рівня. Ось з гиперзвуковым маневрує або планують і маневрує бойовим оснащенням небезпеку таких систем різко підвищується. Скорочується час реакції, може виявлення та відстеження подібних цілей і тим більше їх перехоплення. Сама по собі БРСД або тим більше дозвуковая КР проблемою для наших систем ППО не є. Але гіперзвукові системи поки що небезпечні для нас трохи менше, ніж для Заходу.
Однак мати плани з таким системам і мати реальні зразки — це різні речі. А якщо ще і досвіду в цьому питанні не так багато — то зовсім різні. Недавня розрекламована акція перевезення на пілоні В-52Н макета “гіперзвуковий” аэробаллистической ракети про це говорить ясно. Там було чудово все, починаючи від абсолютно “негиперзвуковой” форми самої ракети і її головної частини. Навіть для заявленої швидкості 5М (самий нижній краєчок гиперзвука) форма була невідповідною. Навіщо такий макет взагалі виготовили — незрозуміло. Точніше, зрозуміло — для фінансування та демонстрації того, що щось, все ж робиться для ліквідації відставання. Краще б форму у радянській Х-15 “здерли” або в своїх робіт кінця 80-х, на зразок SRAM-2. А ось для реального виробу явно доведеться взяти інші обриси, можливо, це було зроблено з міркувань таємності. Та й американські та світові обивателі і таке сприймуть за чисту монету, а фахівців, яких не обдуриш, мало.
І тим не менш, рано чи пізно у США однозначно з’являться якісь гіперзвукові рішення, причому, найімовірніше, саме в цьому діапазоні дальностей, РСМД, їх поява найбільш ймовірно. Так що прийняття на озброєння і серійне виробництво “всеугрозной” (від низколетящих літаків і КР до низькоорбітальних КА, ББ МБР і БРПЛ і гіперзвукових ракет) ЗРС великого радіусу С-500, безумовно, є життєвою необхідністю.
Але в цілому ідея неядерного стримування ядерних озброєнь середньої дальності Росії виглядає вкрай сумнівно, якщо не сказати гірше. Неядерна зброю іноді здатне зіграти роль дієвого інструменту стримування (у нас тепер є стратегічні неядерні сили стримування), але й збитки від його застосування значно нижче, навіть при нанесенні ударів в “критичні” точки кшталт небезпечних виробництв і АЕС, і “ціна помилки” незмірно нижче. Мова про те, що якщо ППО країни пропустить, скажімо, 10% неядерних КР — катастрофи не станеться. І навіть 20% — теж. Але ядерні — це зовсім інша справа.
Дивні думки і можлива колізія
Ряд експертів вважає, однак, що для нарощування ядерного потенціалу в Європі, США і НАТО не потребують обов’язкового розгортання нових ракетних систем наземного базування. Замість цього, мовляв, вони можуть наростити присутність на європейському театрі кораблів і підводних човнів з ТЯО і розширити кількість ядерних озброєнь повітряного базування. Якісь дивні це експерти. Кораблі і субмарини з КР, зрозуміло, США не так складно зосередити, а ось ядерних зарядів там немає і довго не буде. Якщо ми не говоримо, звичайно, про ПЛАРБ з БРПЛ “Трайдент-2”, але це вже зовсім інший рівень стримування, стратегічний. З авиабомбами теж проблема — їх сильно кінцеве кількість, яка до того ж скорочується. Тобто додати до збережених в Європі 120-150 В61 ще 200 — вже важко. Так і стримуючий ефект у авіабомб не настільки великий — надто вже непросто їх доставити до цілі у серйозного противника. Не кажучи вже про оперативності застосування. Тактичний арсенал Франції — вкрай невеликий і навряд чи може бути збільшений, у британців замість ТЯО — ББ потужністю 5 кт на їх “Трайденти-2”, це не аналог ТЯО і застосовувати його вкрай небезпечно, якщо не хочеш миттєвої ескалації і переходу на рівень застосування СЯС. Ось КР повітряного базування з ядерними БЧ на бомбардувальників В-52Н — це можливо, хоча і дуже обмежена кількість. Можливо, деяка активізація польотів B-52H біля наших кордонів пов’язана з цим теж?
Тут може виникнути, до речі, цікава колізія з цим взаємним обіцянкою не розміщувати нові РСМД в Європі з боку Росії і НАТО. Справа в тому, що ми не визнаємо ту ж КР 9М728, яку американці вважали порушує ДРСМД раніше, і 9М729 — ракетами середньої дальності. А американці їх такими вважають. Тепер, зрозуміло, оголошена “адаптація КР “Калібр” (і, очевидно, перспективних “Калібр-М”) на “Іскандер-М”, так само як і “Цирконів” і створення нових БРСД, звичайно, можна оголосити наявним лише за Уралом. Але ці ракети в європейських округах вже є! І американці можуть порахувати вже їх достатньою підставою для розміщення своїх, нехай неядерних, виробів, коли вони там будуть доведені в реальності, а не в обіцянках з кадрів презентацій і високих трибун. А ми, звичайно, ні на які відводи бригад “Іскандерів” не підемо точно. Цю колізію можна дозволити в ході переговорів, але навіть за такого, начебто куди як більш необхідного сторонам і, можна сказати, майже “консенсусного” ДСНО-3, толком ніяких переговорів не ведеться зараз, а час підтискає.
А американці займаються балаканиною зразок міркувань про притягнення Китаю до “нового ДРСМД”, то до “нового ДСНО”. Китаю треба скільки разів пояснювати, що він не хоче поки в цьому брати участь, так і вагова категорія не та? І чому тільки КНР намагаються залучити, а схожих з ядерного вазі французів — ні, та й англійців, нехай і куди більш “худих” в ядерному вазі, теж? Вже і російський МЗС пояснював американцям китайське небажання. Китайському МЗС треба російська нецензурний вивчити, так до США дійде, що пора справою з Росією зайнятися, поки час не пішло?
Серед інших же заходів, оголошених Столтенбергом, нічого цікавого немає.
“Ми погодили набір заходів, які будуть введені в дію у разі припинення дії ДРСМД 2 серпня. Вони включають активізацію розвідки і розширення військових навчань, розвиток систем ПРОТИПОВІТРЯНОЇ і протиракетної оборони, а також звичайних озброєнь”.
Так заявив Столтенберг.
По суті, ці заходи мають мало відношення до політики стримування і до стратегічної стабільності взагалі. Це скоріше спроба визначити хоч якісь дії. При цьому в НАТО вважають, що діалог з Росією ці заходи “не ускладнять”. Так адже діалогу ніякого толком і немає, тому і нічого ускладнювати. Чи добре це? Погано, майданчик для діалогу є той же Рада Росія — НАТО, але роботи в ньому ніякої не ведеться. Так чи інакше, але домовлятися або хоча б розмовляти — необхідно. Якщо не хочеться перейти до “вирішення політичних проблем іншими засобами” в один не дуже прекрасний день.
Автор:Я. Вяткін, спеціально для “Військового огляду”
