Не дожили до перемоги.
Продовжую тему про наших Співвітчизників – Героїв Радянського Союзу, Героїв Великої вітчизняної війни, для тих то дійсно цікавиться історією СРСР, подвигами і долею Героїв СРСР.
Дудченко Іван Андрійович – заступник командира стрілецького батальйону з політичної частини 176-го гвардійського стрілецького Ізмаїльського Червонопрапорного полку (59-я гвардійська стрілецька Краматорська Червонопрапорна орденів Суворова 2-го ступеня та Богдана Хмельницького 2-го ступеня дивізії, 37-й стрілецький корпус, 46-а армія, 2-й Український фронт), гвардії капітан. Народився 20 липня 1912 року на хуторі Веселий (нині не існує) Єлецького повіту Орловської губернії, знаходився на території сучасного Долгоруковського району Липецької області. Українець. З селян. Закінчив неповну середню школу. У 1927 році приїхав у Донбас, працював на шахтах конюхом, шахтарем. Через тяжку хворобу був змушений повернутися на батьківщину, виховувався в дитячому будинку в місті Єлець. Закінчив курси кіномеханіків, працював за фахом. У 1935 році закінчив Ленінградський кинотехникум, трудився в Орловському міському кінопрокаті ремонтним майстром. У 1938 по 1940 роки служив у Червоній Армії. Брав участь у советскофинской війні. Після демобілізації продовжував роботу в Орловському кінопрокаті, жив в місті Орлі. Член ВКП (б) з 1940 року. 23 червня 1941 року призваний в Червону Армію Орловським міським військкоматом.
На фронтах Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Воював на Західному, з червня 1942 року – на Волховському фронтах. Був поранений у вересні 1941, березні 1942, серпні 1942 року. Після третього поранення близько 6 місяців перебував на лікуванні в госпіталі. З літа 1943 року – партійний організатор 178-го гвардійського стрілецького полку 59-ї гвардійської стрілецької дивізії 3-ї гвардійської армії на 4-му Українському фронті. У 1944 – заступник командира стрілецького батальйону з політичної частини. Брав участь у битві за Москву (на тульському напрямку), в обороні Ленінграда, в Донбаській, Нижньодніпровської, Нікопольсько-Криворізької, Одеської, Яссько-Кишинівської, БухаресткоАрадской, Дебреценський наступальних операціях.
Заступник командира стрілецького батальйону з політичної частини 176-го гвардійського стрілецького полку (59-я гвардійська стрілецька дивізія, 37-й стрілецький корпус, 46-а армія, 2-й Український фронт) гвардії капітан Дудченко Іван Андрійович проявив мужність і героїзм в ході Будапештської наступальної операції.
5 грудня 1944 року частини армії з боєм форсували Дунай в районі міста Эрчи (Угорщина). Політпрацівник І. А. Дудченко перебував у передовій човні разом з командиром батальйону гвардії капітаном Р. В. Корнєєвим. Під шквальним рушнично-кулеметним і артилерійським вогнем батальйон з значними втратами форсував Дунай, прямо з човнів І. А. Дудченко повів бійців на штурм німецьких передових позицій і загинув у бою.
За зразкове виконання бойових завдань Командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року гвардії капітану Дудченко Івану Андрійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Гвардії капітан (1944). Нагороджений орденами Леніна (24.03.1945, посмертно), Вітчизняної війни 1-ї (12.05.1944) та 2-й (18.05.1944) ступенів, Червоної Зірки (15.02.1944).
Похований в районі населеного пункту Барачка (Угорщина, в 30 кілометрах на південний захід від Будапешта).
На будівлі колишнього дитячого будинку в місті Єлець встановлена Меморіальна дошка. На Меморіалі загиблим воїнам в роки Великої Вітчизняної війни в селі Долгоруково встановлений барельєфний портрет Героя. Ім’ям Героя названа вулиця в селі Долгоруково.
