Сполучені Штати і Великобританія створили враження, ніби у всьому винна Росія
Мері Дежевські (Mary Dejevsky)
Спасибі тобі, Господи, за фінансову кризу, думають тепер у держдепартаменті США і в міністерстві закордонних справ Великобританії. Якщо б не ці всі більш похмурі новини про економіку західного світу, зараз в пресі назрів новий скандал — і в цьому скандалі знайти винного було б набагато легше. Мова йде про стосунки двох цих країн з Росією і про правду з приводу річної грузино-російської війни.
За останні два тижні в американських і британських ЗМІ з’явилася низка повідомлень і статей, в яких піддаються сумніву численні припущення і допущення про ту війну. Головна вихідна посилка полягала в тому, що винною стороною є Росія. Журналісти Бі-Бі-Сі, The New York Times і канадського журналу Embassy, а також багато інші представники преси побували у опинилася в центрі конфлікту Південної Осетії, щоб спробувати встановити факти.
Не ті “факти”, які повідомляла нам тоді надзвичайно спритна і моторна піар-машина Грузії, не ті “факти”, які витягли на поверхню зайняли глуху оборону і почали кидатися брудом кремлівські фахівці по поширенню інформації. Вони намагалися встановити факти на основі розповідей про пережите очевидців: мирних жителів, місцевого воєначальника, а також нечисленних неозброєних спостерігачів, спрямованих в цей регіон Організацією з безпеки і співробітництва в Європі.
Журналісти прямували туди окремо і різними маршрутами. Вони розмовляли з різними людьми. Однак їх висновки збігаються: це Грузія провела безладне військовий напад на столицю Південної Осетії-місто Цхінвалі. Серед обстріляних будівель був госпіталь; його лікарі отримували поранення навіть під час операцій.
Час грузинського нападу, а також час прибуття перших російських підкріплень двома днями пізніше — все це здебільшого збігається з первісною російською версією. Лише після цього росіяни вторглися на суверенну територію Грузії, викликавши загальний осуд. Для загальної інформації слід додати, що Росія вивела свої війська з неспірній грузинської території відповідно з умовами угоди, укладеної за посередництва президента Саркозі.
Зараз ви можете заперечити — держдепартамент і Форін-офіс саме це і робили з самого початку — що насправді не має значення, хто розпочав цю війну; провокації давно вже здійснювалися з обох сторін, і головна задача полягала у припиненні бойових дій. Ви також можете заявити — з більшою достовірністю — що хоча дії Росії в самому початку і були в якійсь мірі обгрунтовані, вона в підсумку виявилася неправа, застосувавши співставну силу і визнавши потім Південної Осетії і Абхазії як незалежних держав
Однак це все ж має значення, оскільки дуже важливо знати, як почався конфлікт. Це має значення з правової та етичної точки зору. Це вплине і на те, як ми в майбутньому будемо оцінювати воювали між собою країни. Однак загальна розпливчастість і нечіткість офіційних повідомлень США і Великобританії створює враження, що винна у всьому Росія, а Грузія — це маленька, але хоробра демократія, яку велика і погана Росія вирішила придушити. Така версія практично миттєво отримала загальне визнання. А Москві виявилося майже неможливо спростувати, оскільки ця версія підтверджувала всі існуючі негативні стереотипи.
Але сьогодні з’ясовується, що США та Великобританія не можуть виправдатися незнанням обставин початку війни. Спостерігачі ОБСЄ інформували їх про все з самого початку, а в число цих спостерігачів входили два дуже досвідчених колишніх офіцера британської армії.
Так чому ж британські та американські офіційні особи настільки неговіркі й ухильні, чому вони не хочуть визнати і навіть повірити в те, що сталося насправді? Чому лідер консерваторів Девід Кемерон (David Cameron) стрімголов кинувся в Тбілісі, щоб висловити підтримку Грузії як безсумнівною жертві? І чому (крім бажання перевершити Кемерона) міністр закордонних справ Девід Мілібенд (Девід Мілібенд) відразу після закінчення війни виголосив у Києві пихату мова, посиливши враження, що війна почалася через передбачуваного прагнення Москви відновити свою імперію?
Що це, незнання? Чи ідеологічна сліпота? Може бути, вони вирішили не зізнаватися в ненадійність свого грузинського протеже, щоб не дискредитувати весь цей проект поширення демократії та вербування союзників в рядах колишніх радянських республік? Лише зараз, через три місяці після закінчення війни, Мілібенд і американські керівники змусили себе назвати дії Грузії “необачним”.
Але практичні дії говорять про інше. На початку цього тижня Британія тихо зняла свої заперечення проти початку переговорів ЄС і Росії з питання нового договору про партнерство. А адже вона практично поодинці застопорила ці переговори в знак солідарності з Грузією. Схоже, останній напад офіційного фиркання в адресу Росії проходить. Але в Москві почуття неприязні і погані спогади залишаться, поки хто-небудь у Лондоні і Вашингтоні не визнається, наскільки невірно вони розцінили війну між Росією і Грузією.
