Як вплинуло на класичне середньовічне лицарство час правління Карла Великого та династії Каролінгів?
Від Меровінгів до Каролингам
Рубіж VIII-IX ст. багато в чому став часом, на яке випало формування кінного ополчення — майбутнього європейського лицарства. Вершники — за визначенням знатні воїни. Це особливо підкреслювалося в епоху раннього Середньовіччя. Франкська держава була в авангарді процесу розвитку військової еліти. Звичайно, в першу чергу важливу роль грав технічний прогрес: без розвитку ковальської справи і появи нових зразків мечів, шоломів, щитів і панцирів складно було б уявити середньовічних лицарів. Християнські цінності вносили свої корективи в моральний стан вершників: колишні лихі вольності перестали користуватися пошаною. Та й процес поховання еліти зазнав зміни: з VII століття воїнів перестали ховати зі збруєю. Ставилося служіння вірою і правдою королю або графами, але тим самим знати закріплювала за собою високий статус, несучи певні втрати у власному суверенітет.
Згідно капитулярию 792 року, потрапити в кінне ополчення міг лише той, хто мав у своєму розпорядженні 12 мансов (комплекс житлових і господарських будівель, а також земельних володінь). Таким власником міг бути або небагатий сеньйор, або васал, який служив у свиті більш знатних і заможних людей. За службу в охороні або ополченні, воїн отримував у дар зброю і все необхідне спорядження.
Історики часто пов’язують появу стрункої організації кінноти у франкському королівстві з ім’ям майордома Австразии Карла Мартелла, який зупинив у 732 році в битві при Пуатьє арабське навала. Ця теорія не раз піддавалася серйозній критиці. Але тим не менш, з поширенням нової династії Каролінгів на франкському престолі роль кінноти у суспільному житті й на війні зростає. Це чудово ілюструють Аннали королівства франків, а також твори поета Эрмольда Ниггела. Коней ставало все більше і більше: збори ополчення на війну переносили на теплу пору року з-за потреби в кормі для коней.
Каролингская кіннота: озброєння
Як історики сформували образ франкського кінного воїна епохи правління Карла Великого? В основному, вивчаючи книжкові мініатюри IX століття. Найвідоміші зображення каролінгських вершників ми можемо побачити на сторінках Золотий псалтирі з монастиря Санкт-Галлен.
Наявність стремен відразу впадає в очі: завдяки контактам зі степовими народами, європейці стали активно їх використовувати в VII столітті.
Спис в основному використовували для нанесення коле удару, але бувало й кидали на ворога. Круглий і опуклий щит, який з двох сторін обтягували шкірою, відносно непогано захищав як піхотинця, так і кінного воїна від метальної зброї.
Спорядження франкських воїнів піддається диференціації. Вона пов’язана з соціальним та майновим статусом того чи іншого представника військової еліти. Шолом особливо не модернізували, його швидше зміцнювали. Кольчугу носили менш забезпечені воїни. Часто своє спорядження вершники вносили в заповіту. Васали багатший одягали броню: шкіряний костюм, обшитий залізними бляхами. Поступово отримував поширення лускатий обладунок.
Для «прабатьків» лицарства існувало всього два типу меча: короткий (від 65 до 80 см, легкий, з одним лезом) і довгий (від 90 до 100 см, з двома лезами). Короткий частіше використовували для бою, адже він був більш ергономічним. Довгий меч використовували якщо треба було добити противника. Удосконалення технології виготовлення зброї і прогрес у ковальській справі дали відчутні результати: довгі мечі стали міцнішими, зручніше і якісніше.
Але вартість повного комплекту зброї і спорядження кінного воїна в імперії Карла Великого змушувала їх справно служити своїм панам — саме вони забезпечували стабільне матеріальне становище нижчої знаті. Також важливо відзначити, що військові клятви у бойові підрозділи впроваджував сам імператор (наприклад, у 789 та 802 році).
Кіннота в походи Карла Великого
Кожному, хто знайомий з ім’ям Карла Великого відомо, що його зовнішня політика була надто активною. Він фактично не злазить з коня: походи забирали у нього багато сил і часу. За визначенням його королівство, а пізніше і «відроджена» імперія залишалися глибоко всередині німецькими. Воєн і суперечок між сеньйорами і васалами було просто не уникнути: церква, хоч і забороняла вбивати християн один одного, але це не зупиняло знати. Питання було вирішене сам собою: конфлікт з лангобардами, саксами, маврами в Іспанії і навіть короткочасні зустрічі з норманами давали можливість, так би мовити, виплеснути накопичений негатив кінного війська Карла Великого.
Знайшлося місце і для епосу — з походами Карла пов’язані знамениті твори середньовічної літератури. «Пісня про Роланда» та «Пісня про Гильоме» оповідають про подвиги франкської аристократії, які відзначилися під час експансії Карла.
Каролингская кіннота — це один з відомих перехідних етапів формування класичного середньовічного лицарства XII століття. В ньому ще дуже явно простежуються німецькі традиції й система цінностей, але вже спостерігається еволюція у ставленні до службі, війні і власності.
