У Харківській області з 1996 року діє громада «Спарта». Вони придумали свою «теорію щастя», пишуть вірші, вчать есперанто, розводять корів, люблять Леніна і не заводять сімей. Майже 11 років її лідери перебували у міждержавному розшуку, деякі відсиділи свої терміни в тюрмах і потрапили в психіатричні лікарні на примусове лікування. Кореспондент theБабеля Олена Ковальчук та фотограф Андрій Бойко з’їздили в комуну, щоб подивитися на їх побут і дізнатися, як скоро настане загальне щастя, яке тут будують більше двадцяти років.
У селищі Караван Харківської області, в 1996-му члени громади «Портос» (поэтизированное об’єднання розробки теорії загальнонародного щастя) побудували табір «Спарта» (сільськогосподарська поетизована асоціація розвитку трудової активності). Вони викупили кілька земельних ділянок, завели корів, свиней, коней, курей. Ця громада — симбіоз езотеричної секти, трудового табору, гуртка любителів ЗОЖа і політичної організації, яка перебуває в занепаді. У «Спарти» навіть є сайт, але він оновлюється рідко.
Порожній червоний ПАЗ їде по розбитій дорозі з Люботина в напрямку Каравану. Місцевість нагадує дачний кооператив, видно, що десь живуть люди, а якісь будинки приїжджають рідко з найближчих міст, до Харкова звідси всього двадцять п’ять кілометрів. Табір «Спарти» знаходиться на самому краю селища, по вулиці Береговій, уздовж ставка. На протилежній стороні — Караванський спиртовий завод, сливающий відходи виробництва прямо в ставок. З цього боку берег обліплений пагорбами з коров’ячого гною. Запахи змішуються і стоїть страшний сморід. Але по краях ставка все одно сидять рибалки. Місцевий житель Олексій — єдиний, хто, крім нас, їхав в автобусі. Він повертається додому з Люботина, де всю ніч провів то в кальянной, то в нічному клубі.
Андрій Бойко / theБабель
— Нам треба в «Спарту», де їх господарство?
— Навіщо вам до них? На роботу? Ви начебто пристойно виглядаєте.
— Ми хочемо ближче з ними познайомитися, про порядки дізнатися.
— Ось їхній будинок, крайній біля дороги, але краще не віддавайте їм свої документи. У нас тут різні випадки бували. Вони забирали паспорти у тих, хто приїжджав до них на роботу, а потім люди не могли виїхати.
Місцеві цураються спартанців, ставляться до них або зовсім байдуже, або з побоюванням. На дорогу виходить жінка середніх років у капелюсі, на ній жилет кольору хакі c купою кишень, трекінгові кросівки, рюкзак з якимись стрічками, на жилетці значки. Це Тамара Костюк, сьогоднішній лідер спартанців-портосовцев, вона одинадцять років була в міжнародному розшуку за підозрою в організації незаконного збройного формування.
Андрій Бойко / theБабель
Тамара одразу влаштовує словесні розборки з місцевим хлопцем Льошею. Розмова між ними малоприємний, на підвищених тонах. Я починаю думати, куди б заховати свій паспорт і на всяк випадок скидаю своє місце розташування в одному Telegram. Льоша йде, а ми заходимо в табір.
На залізних воротах гаража прибита табличка з написом «Учгосп Спарта», у куті текст: «Продуктивність праці вважай по башті щастя — так! Ієшуа Давидова, Юрія Давидова» (Давидов — колишній лідер ПОРТОСа, помер у 2009). Фарбою намальована піраміда продуктивності праці, розбита на 9 рівнів. Зліва словосполучення — сонячна систематизація, міжнаціональна інтеграція, розвивається нація, конструктивна організація, деструктивна мафія, нові друзі, своя сім’я, особисте-шкурне, останнє слово не зчитується — найнижчий рівень розвитку «особистості» покрився іржею.
Праворуч описані типи праці в рамках розвитку та інтересів людини: підсвідоме, неусвідомлене або несвідомий, свідомий, надсознательный, сверхсознательный, антитруд. Деякі слова можна прочитати, тому що недавно хтось з місцевих балончиком поверх піраміди написав: «Спарта хуйня». «Хуйню» зафарбували, а «Спарту» вирішили залишити.
На другому поверсі гаража розбите вікно. Його тимчасово затягнули поліетиленовою плівкою. Поруч із розбитим вікном на табличці прибили вірш: «Продуктивність праці залежить від розуму завжди, читай, вчися, рифмуй, працюй і розквітне країна і життя».
Відразу за головними воротами «Спарти» залізні шматки від кабіни кузова — своєрідна собача будка, на ланцюгу прив’язаний пес, на прибитої зверху дошці напис: «Собача радість».
— У нас тут територія вічного щастя, ми його будуємо вже багато-багато років. Ми співаємо, пишемо вірші, займаємося сільським господарством.
— Як давно?
— Тут з 1996 року, а взагалі вже більше тридцяти років, я з кінця 80-х. Давайте швидше плануватися, зараз дістану свій блокнот і ручку. Я ж трохи актриса, трохи управлінець.
Андрій Бойко / theБабель
«Територія вічного щастя» схожа на не дуже доглянутий великий садовий ділянку. Зараз тут постійно живуть не більше 8 чоловік, завжди є черговий, який залишається за головного. Жінки і чоловіки живуть в різних приміщеннях. Вся «Спарта» займає територію в півтора гектара — це три земельні ділянки, які Тамара називає садибами. Тут є сараї, підсобні приміщення, великий корівник, підвали та будинки, в яких живуть портосовцы. У будинках немає водопроводу, туалети на вулиці. За статутом, який діє в громаді, тут всім заборонено пити й курити.
Правда, каже Тамара, все одно час від часу п’ють і курять, а перешкодити цьому складно. Таких людей вона називає практиками — це ті, хто займається господарством, за її словами, їм простіше порушувати, тому що вони надходять бездумно і поки ще перебувають на іншому рівні розвитку. Сама каже, що за все життя випила ковток пива, шампанського та вина, а більше до спиртного не торкалася. Умовні лідери — їх кілька людей, серед яких сама Тамара — теоретики. Останні тридцять років свого життя вони займаються вивченням теорії щастя та науки про нього ж, тут її назвали «феличология».
Андрій Бойко / theБабель
Андрій Бойко / theБабель
Місцевий щастя віддає комсомолом і ударними будівництвами. У програвачі грають радянські пісні, над нами з липких стрічок звисають мухи, звідки-то мукають корови, Тамара цитує то Висоцького, Леніна, на стінах висять якісь схеми (пов’язані з методикою щастя і побудовою ідеального суспільства) та агітки про працю і здоровий спосіб життя. Але комсомольці здаються дорослішими.
— Ми всі радянські діти, нас такими виховали, такими вже й будемо. Як вміємо, так і живемо.
Якби не айфон в руках Тамари, навколишній пейзаж зійшов би за картинку з 1984 року.
Андрій Бойко / theБабель
У 1984 все і почалося. Організатор «Портоса» і головний автор вчення про щастя — Юрій Давидов — приїхав з Саранська в Харків. Людей шукали мало не на вулицях, потім знайомі приводили знайомих, людей ставало все більше. Потенційним кандидатам пропонували заповнити опитувальник з півтори тисячі питань, і тільки потім посвячували в тонкощі навчання. Збиралися об’єднувала ідея побудови ідеального суспільства. Всі відвідували заняття, де Давидов, якому тоді вже було за тридцять, розповідав про винайденої їм науці феличологии, тренував хлопців і дівчат боксу і карате, пропонував бігати 100 кілометрів за добу і ходити по розпеченому вугіллю. Писали вірші, вчили есперанто. Інші іноземні мови тут не знають і не вчать, не вважають за потрібне і виступають «проти експансії англійської».
Громада поступово розрослася, хто жив у Харкові, хтось в Саранську, Москві, Калузі, Лисичанську, Макіївці, Пермі. У цих містах у громади були свої штаб-квартири. Влітку вони зустрічалися частіше, працювали на землі, приїжджали під Харків, в селище Караван, де народилася Тамара. Свого табору у портосовцев тоді ще не було, тут був будинок батьків Тамари, вони допомагали по господарству, косили траву, прибиралися, доглядали за худобою. Спочатку батько Тамари вороже сприйняв її захоплення і Давидовим, і його вчення про щастя. Був випадок, каже Тамара, він стріляв у неї і в знайому, яка теж була в «Портосе». Знайома злякалася і після цього випадку громаду залишила. Батько з часом ставлення до «Портосу» і «Спарті» змінив.
— Так сталося тільки тому, що його проти нас настрополили представники місцевого КДБ.
Андрій Бойко / theБабель
У 1996-му жителі комуни купили кілька ділянок все в тому ж Каравані, завели тут кіз, курей, свиней, корів, посадили грядки, словом, почали освоювати територію. Територію назвали СПАРТОЮ, абревіатуру розшифрували як «Сільськогосподарська поетизована асоціація розвитку трудової активності». Через пару років таке ж господарство вони завели в Калузі. А коли їм здалося, що модель придуманого суспільства потрібно масштабувати, то за 35 тисяч доларів викупили територію колишнього військового заводу «Салют» в селі Машково, під Москвою. Туди на постійне місце проживання заїхало майже двісті людей з України та Росії.
— Ми побудували там свій «Місто Сонця», всього рік змогли пожити цій прекрасній життям, але побачили, наскільки успішно працює наша модель. Ми хотіли побудувати розвивається націю.
Андрій Бойко / theБабель
На території було два ангари, площею 950 метрів і двоповерховий адмінкорпус. Води і електрики не було, провели пізніше. На вихідні, каже Тамара, приїжджало ще більше людей, доходило до 300 осіб. Займалися тим, що купували і перепродували цукор, борошно і крупи, на цьому заробляли, продовжували писати вірші, вчити феличологию, вести господарство.
6 грудня 2000 року на територію «Міста Сонця» заїхав ОМОН і СОБР. Лідера і його найближче оточення заарештували, але тільки тих, хто був громадянами Росії. Ті, у кого були українські паспорти, а це Тамара Костюк і Ольга Широка, в СІЗО не потрапили, у них просто відібрали документи.
Андрій Бойко / theБабель
— Я сказала, що зараз подзвоню Путіну, що відбувається свавілля. Люди в масках і з автоматами відповіли мені матом, мовляв, дзвони кому завгодно. Вони думали, що зламають Юру і ми розбіжимося. А ми не здалися.
— У чому вас тоді звинуватили?
— Стаття 208 КК РФ «Організація незаконного збройного формування або участь у ньому».
— А ви їм були? Вогнепальної зброї не було хіба?
— Все було, але підстав визнати нас збройним формуванням не було. П’ять одиниць на 150 чоловік це ніщо. Зброя була зареєстрована, нам потрібно було себе охороняти. Структура велика, обороти великі, і час такий, що без охорони нікуди.
Крім створення збройного бандформування, портосовцев звинуватили в посяганні на права та здоров’я громадян і в катуванні неповнолітніх.
— Катували чи ні?
— Ну відшмагали підлітків білизняними мотузками.
— За що?
— За пияцтво і куріння. Ми за здоровий спосіб життя.
Це були підлітки, яких знайшли в Макіївці, в більшості своїй з неблагополучних сімей. Як раз в той період шукали нових людей, за місяць розклеїли в місті сто тисяч оголошень. Їх під обіцянку влаштувати в Москві у вечірню школу з дозволу батьків вивезли в Підмосков’ї. Вдень вони повинні були працювати в селі Машково, а ввечері вчитися, але щось не заладилося.
Андрій Бойко / theБабель
— Для нового суспільства потрібно було шукати нових людей. А головний зміст теорії щастя — побудувати щасливе суспільство. Звичайно, потім серед нас були і ті, хто обмовив Юру та інших наших. Показання цих недобросовісних лягли в основу справи. Але деякі з цих підлітків після всього, що сталося, вибачалися, писали листи, приїжджали на суди. А слабохарактерні змоталися, обумовили нас.
Сам лідер громади Юрій Давидов провів у в’язницях чотири роки сидів в Люберецком СІЗО, «Матроської тиші» і Бутирській в’язниці.
— Мені боляче згадувати ці подробиці, але Юру мучили два тижні. Він потім навіть написав поему «Бутирська балада», я дам почитати. Він чотири роки поневірявся по різних тюрмах, але вони так боялися його виступів на суді, а у нього був великий ораторський талант, що не дали йому говорити і відправили до психлікарні.
До цього моменту зовні бойова Тамара починає плакати, коли говорить про те, що Давидов передав їм з в’язниці прощальну записку, де написав, що, можливо, далі теорію щастя портосовцам доведеться розробляти вже без нього. Після чотирьох років у в’язницях, ще два роки він провів у психіатричній лікарні, куди потрапив з діагнозом «маячня реформаторства перебудови», «філософська інтоксикація». У 2006-му вийшов на свободу.
— Його там вбили, повністю знищили імунітет. Кожен, хто доклав до цього руку — відповість. Коли в країні таке ставлення до геніїв, а Юра був генієм, то цій країні не вижити. Нашими долями розпорядилися шкурники, злодії, дармоїди, нелюди.
Цікаво, що після того, як на них завели кримінальну справу і почалися суди, майже всі ключові члени громади на 11 років потрапили в міждержавний розшук, при цьому Тамара спокійно їздила за кордон і отримувала візи. Продовжувала вільно курсувати між Росією і Україною.
Андрій Бойко / theБабель
У 2009-му лідер спартанців-портосовцев Юрій Давидов помер від пневмонії. Після 2014 року їм стало ще складніше, запит на все радянське сильно скоротився. Тамара скаржиться на падіння економіки, стагнацію. З домашніх тварин сьогодні в «Спарті» тільки корови, і тих ще недавно було тридцять, а сьогодні залишилося десять. Одну з них вони комусь продають прямо на моїх очах.
— А найчастіше, чим ви займалися?
— Жили-були, їли-пили, співали, плакали, любили. Щастя будували, творили, для друзів друзями були; по поемі написали, для кого легендою стали, на питання відповідали, по розуму людей зустрічали, ви собі тепер дайте відповідь, для чого вам жити на світі? Користь в чому і в чому розтрата? За чий рахунок йде оплата? Є майбутнього шанс? Хто відповість за вас?
— Ви часто римами говорите?
— Треба розуміти, що ми постійно перебуваємо в процесі творчості.
Ще спартанці влаштовують забіги на 100 км у добу: кожен бере ділянка в 5 км, але скаржаться, що місцеві бігати не хочуть.
— Ми їм багато разів пропонували. Їм цікаво тільки пити і більше нічого, навіть корів, крім нас, майже ніхто не тримає. Всі працюють на цьому злощасному спиртовому заводі, жодних інтересів. І наше молоко не п’ють, хоча воно екологічно чисте.
У деяких місцевих інша думка. Ті, кого я запитала, сказали, що принципово нічого не купують у портосовцев, тому що в корівниках антисанітарія і це молоко пити не можна.
Андрій Бойко / theБабель
На території «Спарти» у кожного приміщення є своє ім’я. Туалет — Сталін, сараї — Пушкін і Єсенін, трактор — Фідель і Шолохов, навіс — Сковорода, будинки — Ярославна і Терем, молочний «цех» — Сократ, підвал — Ярослав Мудрий, корівник — Лікург. І транспаранти з постійним нагадуванням про те, що потрібно працювати і думати про батьківщину. До плотської любові тут ставляться прохолодно, а тому жінки живуть окремо від чоловіків. Але пари, говорить Тамара, в «Спарті» виникали, хоч це і заважає займатися господарством, дуже відволікає.
— Коли люди сходяться, то відразу йдуть з головою в сім’ю, перестають думати про загальне щастя, батьківщині і замикаються на собі. Моя сім’я — це моя країна.
Андрій Бойко / theБабель
У 2013-му Тамара Костюк та її соратниці по «Портосу» ходили на Майдан з прапором Леніна. Ленін тут і сьогодні, його портрети висять у будинках на території «Спарти», тряпичное прапор Леніна вона носить і в своїй сумці.
Трохи з тугою тут згадують 90-ті роки, коли їх суспільство тільки ставало на ноги.
— Те, що люди робили раніше, зараз робити вже не хочуть. Робочих рук все менше. До нас на осінь-зиму часто приїжджають люди з Сум, Куп’янська, Лозової. Їм нічим платити за свої будинки, а у нас навіть доярка отримує двісті доларів. Ми їх годуємо, даємо житло, обігріваємо. Головне, дотримуватися наші параметри.
— Які?
— Тверезий вигляд, всі шкідливі звички залишити за територією, розписка, що людина не хворіє клептоманією, і обіцянку відшкодувати вкрадене в стократному розмірі. Якщо не підписувати таке, то управи на людей не знайти. Тягнуть все. І обов’язково відповісти на 50 питань з откровенника і завжди писати собі план справ на день.
— Дотримуються?
— У нас кожен день проходить щоденне вечірнє планування, звіряємо результати, корректируемся: нагороджуємо, порицаем, заохочуємо, штрафуємо.
Андрій Бойко / theБабель
З більш розумними, їх називають людьми іншого рівня, іншої розмова. Тамара каже, що від них вимагає написати вірш на тему «Що зробити для щастя батьківщини» і відповісти вже не на 50, а на 1500 питань. З таких потім можуть вирости «теоретики». Вони можуть навіть увійти в парламент, що складається з двох партій — універсалів і дженералов, засідання проводять по Skype (частина портосовцев живе в Москві).
Як мені пояснили, той, хто зростає за параметрами (талант і працездатність) набирає бали і піднімається по ієрархічній драбині.
— А ви правда паспорта відбираєте?
— Всі, хто стикається з майном, залишають нам свої паспортні дані, інакше ніяк. А що робити з оригіналами, вони там між собою домовляються.
— Тобто брешуть, що забираєте?
— Брешуть.
Андрій Бойко / theБабель
До вечора на території стає більше людей, радянські пісні звучать ще голосніше. Корів приганяють з випасу. Місцеві «практики» небагатослівні. В основному говорить Тамара.
— Вас не занадто мало? Сім чоловік на таку територію…
— Нас рівно стільки, щоб вести господарство. Це зважена бізнес-модель.
— Будь-яка комуна тяжіє до масовості. А як ви будете залучати нових людей?
— Ми заведемо свій Youtube-канал, зовсім скоро вже.
— А як будете просувати?
— Це будуть робити програмісти. Але я читаю чати в Telegram з розвитку Youtube.
На столі лежить одна з книг, які видають в «Портосе», більше схожа на самвидав радянських часів, але з кольоровою обкладинкою. Всередині фотографії членів «громади щастя» під час забігів на сто кілометрів, порівняльна статистика кількості етнічно російських серед загального населення Росії (за 13 років стало в 2 рази більше азербайджанців, а таджиків — у 3 рази більше). Кілька пісень та віршів.
Тоді дебілів буде явно менше,
Коли вільніше стане головам,
Злочинців ж буде й поготів
Набагато менше. Очевидно вам?
При Сталіні 67 мильонов
Забитих. Де ж ті, хто вбивав?
Їх теж — мільйони — «поза законом».
Потомство дали. Ось вам і фінал.
Забили 67 000 000, —
Всіх розумних (іль точніше, майже всіх).
Від мертвих — ні потомства, (все законно),
Лише від тупих потомство (ось успіх!).
Тупий народжує лише дебілів
Ось де наздогнав їх біч — Природи Суд.
Доля країни — дебіли і могили, —
Статистика… Що заперечите тут?
Андрій Бойко / theБабель
Андрій Бойко / theБабель
Тут часто говорять про русь, слов’янство, необхідності відновлювати націю, боротися з алкоголізмом і наркоманією, підвищувати народжуваність «білих».
— Краще б було менше чорненьких, а більше біленьких. Біленьких всього 20% на земній кулі. Ми зникаємо.
— А що поганого в інших етносів?
— Пожити хочеться. Є люди, що ведуть. Треба це пам’ятати. Інші етноси повинні приїжджати помірно, щоб нам було де жити.
— Як вашого життя погрожують представники інших етносів і рас? Хіба це не расизм, не шовінізм?
— Це слов’янізм і навіть здоровий націоналізм. Ми за дружбу, але не хочемо, щоб нас заколошматили. Ми мирні люди, але наш бронепоїзд стоїть…
— Ви начебто за комунізм, соціалізм, побудова загального щастя, прославляєте Леніна, а риторика у вас права.
— Що таке права?
— Ну, як у партії «Свобода».
— Ні, ми центристи.
Андрій Бойко / theБабель
З 14 осіб, яких заарештували в грудні 2000 року, до червня 2019 в «Спарті» залишилося тільки четверо. Інші завели свої сім’ї і дистанціювалися від комуни. Ті, хто залишився, продовжують розробляти теорію загального щастя.
— Ми багато думаємо над тим, як влаштоване життя. Збираємося на мозкові штурми, думаємо, як рятувати людство, покращувати екологію, піднімати сільське господарство, робити націю здоровою, як нам мінятися, тому що зараз ми знаходимося на роздоріжжі.
— Не думаєте, що застрягли в минулому?
— Ні, ми навпаки рухаємося в майбутнє.
Незабаром портосовцы планують закріпитися в ще одному місті — Одесі. В політику йти не хочуть, а будувати нове суспільство планують на «своєму» рівні. Раз в декілька місяців випускають свою паперову газету «Теорія щастя». В останньому номері, наприклад, пропонують відвідати «мозковий штурм» у грудні.
Під єдиним в селищі магазином місцеві жителі святкують Трійцю. П’ють горілку, ковбасу нарізають. Спартанців вважають дивними, на їх мозковий штурм йти не збираються.
— Нехай спочатку у себе на території заберуться, а потім вже рятують батьківщину. Коров’яче гівно по всьому селищу з-за них розкидано.
— А ви щасливі у “Каравані”?
— Абсолютно. Робота є, зарплату платять, що ще потрібно?
Андрій Бойко / theБабель
Автор:Олена Ковальчук
