Справа була в кінці 90-х. У нашому маленькому місті з’явилася перша служба таксі. Все б нічого, стало зручніше пересуватися, ось тільки один мінус був: телефон таксі був страшенно схожий на мій домашній, а оскільки дзвонили тоді в 99% випадків з домашніх і набирали номер пальчиком, то помилялися не рідко.
Вдень ще б нічого, але таксі і вночі працює, так що і в 3 ночі дзвонили і пізніше. Стали на ніч вимикати телефон, що було незручно, батьку могли подзвонити по роботі. І ось одного разу все змінилося.
Пізній вечір, сидимо з папинькой на кухні, вечеряємо. Дзвонить телефон. Звідти піддатий мужицький голос:
— Альо, хлопців, я таксі тут замовив, че-та не їде… — мовить голос.
— Ну чекайте, — хмикнув тато, — раз замовили, значить приїде.
— А можна їх поквапити? – запитує невдалий клієнт.
— Напевно можна, — розсміявся у відповідь батько.
— Ну гаразд… — у слухавці короткі гудки.
Ми похихотіли і перейшли до чаю. Пройшло хвилин 5. Знову дзвінок. Той же голос, тільки п’яніший (хоча може і здалося) і набагато нахабніше:
— Чуєш, командир, якщо через п’ять хвилин машини не буде – у вас всіх будуть нефігові проблеми!
— Так? – неиллюзорно зацікавився тато, — і які ж?
— Та я щас кому треба подзвоню, вас закриють нахрен! – і потім триповерхові матюки…
— Послухайте, нешанований! – батько, у властивій йому манері радянського інтелігента, з дитинства займається боксом та іншими мордобоями, а в юності ходив на розборки «район на район», пояснив, куди пьяненькому піти і що там зробити. Не стали слухати відповідь, поклали трубочку.
Що ж у підсумку? Минув тиждень, інша – ні одного помилкового дзвінка. А трохи пізніше ми з’ясували, що таксі, звичайно, не закрили, але вони поміняли номер. Збіг? Ну так, збіг…
axuta.ru
