Навіщо Ватикан хотів нацькувати Росію на Туреччину

0
15


В кінці XV століття утворилася єдина Російська держава. Росія в той час полягала в союзі з турецьким васалом – Кримським ханством. Однак вже тоді, задовго до того, як зіткнулися реальні інтереси Росії і Туреччини, Рим і Венеція намагалися зіштовхнути ці дві держави.
«Візантійське спадщина»
Ідеєю-фікс Ватикану завжди було звернення «східних схизматиків» в католицтво. Взяття турками Константинополя в 1453 році, здавалося, відкривало для цього сприятливі перспективи. Хоча турки не перешкоджали сповідання своїми новими підданими православної віри (близько, а то й більше половини населення Османської імперії були християнами), але політична залежність константинопольського патріарха від іновірного султана неприємно відгукувалася в свідомості православних, на чому Рим успішно спекулював.
Римський святий престол розраховував створити коаліцію європейських держав під своєю егідою, і відновити Візантійську імперію, але звернути її християнське населення в католицтво безпосередньо або за допомогою унії. Плани папського престолу активно підтримувала Венеція, де знайшла притулок бігла еліта Візантії, і яка ще в 1204 році, після Четвертого хрестового походу, володіла Константинополем. Але одній Венеції для здійснення цього великого геополітичного проекту було мало. У пошуках знаряддя своїх задумів Ватикан звернувся до Східної Європи – до Польщі та Литві, а також до нещодавно виникла і загадковою Росії.
У 1472 році Ватикан вдало видав візантійську принцесу, католичку Зою, заміж за московського великого князя Івана III. Історія цього сватання та шлюбу видає блискуче проведену папським престолом спільно з Венецією «спецоперацію» з впровадження свого агента впливу у вищі сфери «схизматичного» держави. Однак на останньому етапі «спецоперація» раптово зірвалася. «Агент» виявився подвійний: замість того, щоб сприяти прийняттю правлячим класом Московії уніатства, Зоя обернулася православної царицею Софією, а папський легат був вигнаний з Росії. Тим не менш, ідея наступності Росії від Візантії була посіяна і дала рясні сходи.
Підбурювання Риму в XVI столітті
На початку XVI ст. серед освічених російських людей поширюється концепція «Росії – Третього Риму». Спочатку вона не передбачала ніяких завоювань. Православне царство просто перемістилася з Константинополя на Москву, як раніше воно перейшло з Риму до Константинополя. Але потенційно з неї можна було розвинути ідею підкорення всіх православних країн влади російського царя.
Ватикан використовував месіанські настрої російської еліти в своїх інтересах. З середини XVI століття частішають зносини між ним і Москвою. З боку Івана Грозного вони не зустрічають перешкод. Навпаки, затятим ворогом зближення папського і царського престолів стала Польща. Її правлячого класу не подобалося, що Рим хоче бачити в Росії одного з найважливіших учасників майбутньої антитурецькою коаліції. З його точки зору це означало втратити унікальне значення Польщі для католицького Заходу як форпосту на межі зі схизматиками і мусульманами.
Польща несхвально поставилася до місій Ватикану, який направлявся з метою примирення Росії та Польщі Лівонській війні. Навпаки, Іван Грозний всі такі спроби посередництва брав охоче. При цьому Ватикан спокушав московського государя новими політичними ідеями. Так, в 1576 році, разом з послом Рудольфом Кленкеном, папський престол подав думку про заснування в Москві незалежного від Константинополя патріаршества. Це і було здійснено через 12 років.
В кінці XVI століття Ватикан ще схилявся до того, що Польща може бути головною силою в планованому сокрушении османського могутності в Європі. Однак в інструкції папського посла абатові Комуловичу (слов’янину), спрямованому в Росію в 1594 році, дається чітка вказівка спонукати московського государя до війни проти Туреччини в союзі з західноєвропейськими націями. В якості призу папський престол дав цареві порти на Чорному морі, а в перспективі – сам Константинополь.
Третій Рим як завойовницька доктрина
Інтереси Росії та Туреччини не стикалися безпосередньо до кінця XVIII століття. Але обидві держави прагнули грати роль світових і часто керувалися міркуваннями духовного лідерства. Так, ще в 1569 році османський султан Селім II зробив військову авантюру з метою відібрати у Росії колишні володіння своїх одновірців – Астраханське і царства Казанське – закінчилося позорнейшей невдачею. Ще раніше Росія посварилася з османськими васалами – ханами Криму. Всі ці зіткнення підштовхували російський правлячий клас до сприйняття західних ідей про експансії за рахунок османських володінь.
Чималу роль відігравали в цьому і лукаві грецькі ієрархи, які благоденствували під владою османських султанів, але приходячи в Росію випрошувати багату милостиню, незмінно скаржилися на своє тяжке життя під ярмом іновірців і лестили московським царям як «наймогутнішим в світі» і «визволителям християнства». Так непомітно ідея Третього Риму як чисто духовної спадкоємності трансформувалася в доктрину зовнішніх завоювань.
Особливо затятого прихильника священної війни з Туреччиною папський престол знайшов в особі Лжедмитрія I, але стислість його царювання не дала йому здійснити ці авантюристичні плани. В результаті Смутного часу Росія була змушена надовго відмовитися від подібних ідей. Царювання Михайла Романова (1613-1645) – час мирних відносин між Росією і Туреччиною, заради яких цар в 1642 році відмовився навіть від прийняття в дар Азова, завойованого донськими козаками.
Але при Олексія Михайловича (1645-1676) ідея об’єднання всіх православних народів під владою московського царя опановує правлячими колами Росії. Її підтримує патріарх Никон (1652-1666), почав церковну реформу заради уніфікації обрядів російської церкви з обрядом грецької церкви. Повалення Никона сану не поклало край планам створення православного царства. Коли було легко довершити приєднання всієї України до Росії, Олексій Михайлович уклав перемир’я з Польщею і разом з нею у 1672 році почав воювати проти Туреччини. Війна не привела до успіху, і вже уряд царівни Софії в 1682 році уклав з Туреччиною Бахчисарайський мир на умовах статус-кво. Згодом воно ще два рази невдало посилало військо на завоювання Криму.
До експансії за рахунок турецьких земель Росія змогла успішно приступити тільки в кінці XVIII століття. Але заради більш раннього здійснення химери «визволення Константинополя», внушенной з Риму московським царям, була фатальним чином надовго відкладено завдання возз’єднання «всія Русі».
Ярослав Бутаков