Мінімум два свідка: як начальство перевіряла результати радянських снайперів

0
1


Особисті рахунки деяких снайперів Великої Вітчизняної війни вражають уяву. Найкращий радянський снайпер, старшина Микола Ільїн, знищив 494 гітлерівця! Якщо б він не загинув в боях під Білгородом у серпні 1943 року, то запросто міг би збільшити цей рахунок вдвічі і навіть більше. А його товариш сержант Афанасій Гордієнко довів свій рахунок до 417 полеглих солдатів і офіцерів вермахту. Чимало снайперів наблизилися до цим рекордам — Володимир Пчелинцев (456 точних пострілів), Михайло Буденков (437 пострілів), Федір Охлопков (429), Федір Дяченко (425), Степан Петренко (422), Людмила Павличенко (309) та десятки інших.
Настільки високі показники завжди відрізняли майстрів своєї справи і служили підтвердженням їхнього мистецтва. Не було снайпера, який не бажав збільшити свій рахунок і не стежив пильно за результатом кожного свого пострілу. За цими рахунками судимий сьогодні про стрілках і ми. Коли мова заходить про снайперів і їх результативності, найчастіше порівнюються рахунку радянських воїнів і німецьких «зозуль». Порівнювали себе з німцями і тоді, а ще більше порівнювали радянські снайпери себе один з одним. Через велике число вбитих ворогів снайпер не тільки ставав відомим, але і отримував нагороди, почесні знаки (наприклад, «Снайпер РСЧА») та премії. Багато результативні снайпери Червоної армії заслужили і зірки Героя Радянського Союзу. А раз снайперська робота включала в себе цей елемент змагання і хороші призи, то вставав питання про методи підрахунку влучних пострілів та їх підтвердження. Тому, коли вказуються рахунки снайперів, то мова йде тільки про підтверджених точних постріли (тобто в дійсності їх могло бути більше).
Влітку 1943 року у заступника голови Раднаркому СРСР, К. Е. Ворошилова, пройшла нарада за участю асів снайперської справи. Після нього вирішили вести суворий облік результатів роботи снайпера: для цього заводилися «Особисті книжки снайпера», ротні і полкові «Журнали обліку бойової діяльності снайперів». Щоб відомості про точний постріл були занесені в ці документи, снайпер повинен був доповісти про знищених ним солдатів і офіцерів вермахту своїм командирам, а його доповідь необхідно було підтвердити свідченнями очевидців. Як вказує історик Ст. Петракова в книзі «Жінки-снайпери в роки Великої Вітчизняної війни», вважалося, що потрібно 2-3 свідка точного пострілу. На практиці не завжди це могло дотримуватися, так що могли довіритися і одному свідкові. Особливо якщо в якості додаткового доказу снайпер приносив командиру документи вбитого їм німця. Свідками могли бути хто завгодно — хоч спостерігачі на передовій, хоч артилерійські коригувальники, хоч просто випадкові однополчани. Однак розуміючи, що в потрібний момент іноді нікого не виявляється поруч, командири снайперів часто відправляли з ними супровід — спеціальних спостерігачів, які допомагали, виглядаючи з допомогою бінокля потенційних жертв для стрілка, а крім цього і підтверджували точні постріли. Іноді ту ж функцію могли виконувати снайпери-компаньйони, які працювали в парі. Часто на одне і те ж завдання відправляли двох снайперів (за штатом стрілецької роти якраз належало мати двох). Так, наприклад, разом воювали Наталія Ковшова і Марія Поліванова. Дівчата боролися і загинули удвох 14 серпня 1942 року в Новгородській області: в оточенні гітлерівців їм довелося підірвати себе гранатою разом з німцями.
Варто відзначити, що снайпери могли брати на себе і невластиву їм роль, наприклад, рядових піхотинців, які боролися різними видами стрілецької та холодної зброї. Убиті ними в рукопашних сутичках або звичайних перестрілках не вносилися в особистий снайперський рахунок (інакше взявшись за кулемет, снайпери могли б за день збільшити свої показники на сотню). Та до того ж в гарячці бою не завжди і злічиш — кого вбив, кого поранив, а де промахнувся або прийняв чужий вдалий постріл за свій.
До речі, німецькі снайпери працювали також з спостерігачами і були зобов’язані фіксувати і підтверджувати свої точні постріли. Але навіть найрезультативніші з них не змогли перевершити радянських снайперів. Рахунок німецького аса номер один, М. Хетценауэра, склав 345 підтверджених убитих. Другим йде Й. Аллербергер з 257 підтвердженими убитими солдатами і офіцерами РСЧА. На третьому місці Ф. Пейн (200 точних пострілів).
Нерідко рядові радянські снайпери на фронті розправлялися з німецькими снайперськими інструкторами. Завдяки хорошій довоєнної стрілецької підготовки призовників і вишколу під час війни німці це змагання програли. Як пише снайпер Е. Миколаїв «Радянські снайпери в бою.1941-1945», сам истреблявший нацистів на Великої Вітчизняної, в роки війни в Червоній армії було 113 снайперів, які знищили більше ста солдатів і офіцерів ворога. Про таку кількість стрільців вищої категорії вермахт не міг і мріяти.
Костянтин Дмитрієв

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here