Одна з істотних складових військово-політичної могутності Сполучених Штатів Америки – їх географічне положення. США утворилися в Північній Америці, спочатку будучи ізольованими Атлантичним океаном від тих європейських держав, які могли б представляти для них якусь небезпеку в XIX-XX ст. Точно такий же перешкодою від азіатських держав є Тихий океан, а в самому Новому світі у США ніколи не було реальних конкурентів. І тим не менш, протягом більш ніж двохсотрічної історії американської незалежності кілька країн світу все ж виношували план вторгнення на територію США.
Англійці проти американців
В кінці XVIII – початку XIX ст. молодому північноамериканському державі довелося протистояти однією з найсильніших світових держав того часу – Англії. Власне, у війні з Англією США і завоювали свою незалежність, але Лондон ще довгий час не заспокоювався, намагаючись повернути свої позиції. Тим більше що в Північній Америці залишалися англійські володіння.
Англійські власті розглядали територію сучасної Канади як оптимальний плацдарм для вторгнення в тоді ще досить слабкі Сполучені Штати. Як відомо, під час Війни за незалежність значну підтримку США надавав давній противник Англії – Франція. І коли в 1812-1815 рр. у Європі йшла великомасштабна війна проти Наполеона, англійські власті визнали цей момент ідеальним для нападу на Сполучені Штати. Франція надавати підтримку США не могла зі зрозумілих причин, а Лондон мав значним флотом, практично не задіяним у європейській війні, і численними військами в Канаді.
Війна, що одержала назву «другої Війни за незалежність», почалася в червні 1812 року. На боці англійців і американців виступали різні індіанські племена Північної Америки, яким англійськими і американськими властями були обіцяні різні преференції. Так, на боці воювали шоні, на боці американців – черокі, крики, чикасо, чокто і семіноли. Війна тривала три роки, за цей час англійцям вдалося навіть взяти штурмом і спалити столицю США Вашингтон, але потім американці все ж змогли взяти реванш і нанести британським військам серйозні поразки.
У 1815 році бойові дії припинилися. Англія була змушена остаточно визнати незалежність Сполучених Штатів і більше не робила спроб відновлення своєї влади над їх територією. Через десятиліття США і Великобританія перетворилися в найближчих союзників, які в численних конфліктах діяли спільними силами.
Після Англо-американської війни 1812-1815 рр. іноземні армії більше не вступали на землю Сполучених Штатів, хоча, звичайно, самі іноземні піддані в якості добровольців брали участь в тій же Громадянській війні в США і на стороні мешканців півночі, і на стороні конфедератів.
Німецькі плани війни проти США
Німеччина як мінімум двічі виношувала плани вторгнення в Північну Америку. Перший раз в Берліні задумалися про війну з США на рубежі ХІХ і ХХ ст., коли Німеччина активно включилася в боротьбу за розділ «колоніального пирога». Хоча в Африці у США інтересів не було і на «Чорному континенті» німці конкурували з англійцями, французами, португальцями, із США, Німеччини все ж довелося зіткнутися, але в Полінезії.
Дві країни ледь не опинилися на межі війни через суперечки про володіння островами Самоа. Але у конфлікт двох держав втрутилася … природа: жорстокий тайфун знищив і американські і німецькі кораблі, які прибули на Самоа. Острови були поділені на Західне Самоа, стало німецькою колонією, а потім і незалежною державою, і Східне Самоа, яке досі перебуває під управлінням США.
Тим не менше, після цього конфлікту в Берліні задумалися про можливості організації вторгнення сухопутних військ США. Адже Німеччина володіла найсильнішою в Європі (без урахування Росії) сухопутною армією і весь питання було лише в тому, як подолати Атлантику. Втім, кайзер покладався на міць німецького флоту. За першим планом німецькі кораблі повинні були обстрілювати американське узбережжя, після чого висадити десанти в Чесапікській затоці. Передбачалося, що німецькі передові загони зруйнують американські суднобудівні верфі, після чого висадяться основні сили – до 100 тисяч осіб.
Другий план передбачав похід на США 60 військових кораблів Німеччини, з яких планувалося висадити два десанту – один на мисі Кейп-Код, а другий в гирлі затоки Нью-Йорк. Втім, і сам кайзер, і начальник Генерального штабу німецької армії Альфред фон Шліффен прийшли до висновку про нереальність подібного сценарію. Третій план передбачав висадку військ Німеччини на Кубі і в Пуерто-Ріко, після чого, використовуючи острови як плацдарми, вже можна було б атакувати територію США.
Але потім у Європі почалася Перша світова війна і про плани вторгнення в США довелося забути – Німеччини і так довелося боротися на два фронти проти Антанти. Лише в 1933 році, коли Німеччини очолив фюрер Адольф Гітлер, в Третьому Рейху задумалися про війну з США. Правда, основну роль в ній, як вважали керівники Рейху, будуть грати літаки і підводні човни.
Наприклад, Гітлер планував захопити Азорські острови, що дозволило б скоротити відстань до американського узбережжя майже в два рази, але цей план натрапив на протидію хитрого і обережного іспанського каудільо Франсиско Франко, який не бажав псувати відносини з США і Великобританією (і, як виявилося, не даремно – на відміну від Гітлера Франко правил ще тридцять років після Другої світової війни і спокійно помер від старості).
Військово-морським силам Третього Рейху вдалося підібратися до берегів США та організувати серйозну підводну війну. У 1942-1943 рр. німецькі підводні човни буквально тероризували величезну акваторію від берегів Ньюфаундленду до Мексиканської затоки. За цей час вони встигли потопити сотні суден, переважно торгових. Тільки в січні 1942 року німці потопили 62 судна.
Полковник люфтваффе Віктор фон Лоссберг висунув цікаву пропозицію – доставити до берегів США гідролітак BV.222 «Wiking», який потім скинув би на Нью-Йорк кілька восьмитонных бомб. Але реалізувати цей задум влади Третього Рейху так і не змогли – до 1944 року, коли передбачалося направити до американського узбережжя підводний човен з гидросамолетом, американським Військово-морським силам вже вдалося очистити прилеглі до узбережжя США води від субмарин противника.
Другу ідею, яка полягала в ракетний удар по території США з допомогою ракети А-1, Третьому Рейху також не вдалося реалізувати. В січні 1945 року Адольф Гітлер схвалив проект створення на основі пасажирського літака «Кондор» бомбардувальника, який би ніс кілька малих літаків бомбами та льотчиками-камікадзе. На реалізацію проекту не вистачило часу – через кілька місяців радянська армія завдала Німеччини остаточної поразки і Третій Рейх упав, поховавши під своїми уламками і Адольфа Гітлера з його найближчими соратниками, і їх божевільні проекти.
Японія проти США
Для Японії США були куди більш значущим противником, ніж для Німеччини. Якщо Третій Рейх був зосереджений на війні проти Радянського Союзу, то Японія, розв’язавши бойові дії на Тихому океані, зіткнулася з Сполученими Штатами. У той же час, японська влада практично не розглядали можливість сухопутного вторгнення на територію США, так як збиралися спочатку завоювати Індію та Австралію.
Тим не менше, Японія атакувала території в Тихому океані, що перебували під контролем США — острова Кыска і Атту (Алеутські острови). Оскільки американські гарнізони на названих островах були відсутні, японцям вдалося захопити їх без перешкод і більше утримувати під своїм контролем.
Вісім співробітників американської метеорологічної станції на острові Кыска потрапили в японський полон, ще два американських метеоролога були вбиті японськими військовими. Лише в серпні 1943 року американським ВМС вдалося відвоювати острова Атту і Кыска, точніше японські війська змогли потай евакуюватися, а американський флот продовжував обстріл порожнього острова Кыска, не припускаючи, що японцям вдалося таємно його покинути.
Японські субмарини іноді наближалися до Північній Америці, але зустрічали запеклий опір берегової оборони. Проте японцям вдалося запустити понад 9 тисяч аеростатів з осколково-фугасными бомбами. Триста таких аеростатів долетіли до американської території, від вибухів бомб з аеростатів загинули шестеро американських громадян.
Між тим, в самому американському суспільстві думка про вторгнення японців викликала лютий жах. Саме з цією метою було інтерновано в спеціальні табори все японське населення, яке мешкало на тихоокеанському узбережжі США. До речі, коли згадують про депортацію поволзьких німців в СРСР, чомусь забувають цей «дзеркальний» факт з американської історії.
Наслідки від війни з США для Японії виявилися фатальними – імперія Висхідного сонця фактично втратила статус однієї з ключових світових держав і ніякі економічні успіхи післявоєнної Японії вже не змогли його повернути.
Радянське вторгнення – кошмар американської пропаганди
Після Другої світової війни головним вірогідним супротивником США виявився Радянський Союз. Створення радянської атомної бомби швидко зрівняло шанси двох великих держав в ядерному протистоянні, одночасно оберігаючи Вашингтон і Москву від початку збройного конфлікту. Тим не менш, в американських засобах масової інформації, в літературі і кінематографі тема радянського військового вторгнення на територію США почала активно обговорюватися ще з початку 1950-х років.
Особливо побоювання США посилилися після появи в СРСР надійного союзника в Карибському басейні – Куби під керівництвом Фіделя Кастро. На початку 1960-х років з-за Карибської кризи цілком могла розпочатися Третя світова війна. Американське керівництво панічно боявся присутності радянських військових і особливо радянських ракет на Кубі, хоча американські військові були розміщені в дуже багатьох країнах Європи.
Втім, якщо б Радянському Союзу і варто було починати активні дії проти США, то найкращим варіантом було б використання внутрішніх суперечностей у самих Штатах. Так, у 1950-ті – 1960-ті роки були дуже напружені міжрасові відносини, афроамериканці зазнавали сильної дискримінації і при вмілому зовнішньому керівництві цей фактор цілком можна було б використовувати для дестабілізації обстановки в Сполучених Штатах.
Розпад СРСР, зрозуміло, став для США одним із найбільш заспокійливих подій протягом усього ХХ століття. Всі дев’яності роки ХХ століття у Вашингтоні були переконані, що «ворог переможений», а значить про конфлікт з Росією можна не турбуватися. Увагу американської пропаганди переключилася на міжнародні терористичні організації. І, до речі, саме їх звинуватили в одній з найбільш вражаючих атак на США – тарані 11 вересня.
Посилення позицій Росії в кінці 2000-х – 2010-х роках знову викликало велике занепокоєння США. Один з головних страхів американського керівництва – поява в Росії і Китаю численних союзників в Латинській Америці. Адже наявність дружніх країн відразу ж створює ризики розміщення на їх території російських (або китайських) ракет, літаків, кораблів, військ. Саме тому в США так стурбовані питаннями зміни політичних режимів у Венесуелі, Нікарагуа та на Кубі.
Схід проти США
Наприкінці ХХ століття у США з’явилися і інші дуже небезпечні противники. По-перше, це Ісламська Республіка Іран, для якої США – головний ворог, «великий Сатана», звертаючись до термінології аятолли Хомейні. Іран неодноразово демонстрував повну зневагу до позицій США з ключових питань, різко відповідав на будь-які американські загрози. Втім, зрозуміло, що реальними можливостями для нанесення ударів по території США Іран не володіє, не кажучи вже про сухопутному вторгнення.
По-друге, це міжнаціональні радикальні організації на кшталт «Аль-Каїди» (заборонена в Росії), яка була породжена американськими спецслужбами, але потім перетворилася на «головний біль» для самих Сполучених Штатів. Ніхто не бив по території США так боляче, як це зробили терористів 11 вересня 2001 року. Правда, є й версія про те, що один з найкривавіших терактів в історії був зрежисований самими американськими спецслужбами.
Автор:Ілля Полонський
