У святкові дні ми з друзями поїхали відпочивати на дачу. Готували шашлик, випивали, сміялися до упаду. Сподівалися, що свята запам’ятаються надовго, але, в загальному, так і вийшло. Більше всіх в пам’яті закарбувався Михайло і Ленін. А причому тут Ленін, зараз розповім.
Вдосталь навеселившись, зібралися вкладатися спати. Кімната була всього одна, і довелося розташовуватися на нічліг всім в одному приміщенні. Розставила ліжка, лягли й заснули. Але не тут-то було, пролунав страшний хропіння Максима. Михайло зазнав трохи і рушив приятеля злегка по потилиці. Допомогло хвилин на п’ять і все почалося знову. Так тривало півночі, то хропіння, то бавовна по голові. Спати дуже хотілося, але в таких умовах виспатися не виходило. Михайло вже руки собі відбив про голову Макса, але результат не радував.
Зрештою, Мишко схопився з ліжка, прихопив з собою подушку і ковдру і попрямував до дверей. А так як він був ще добряче напідпитку, замість дверної ручки схопився за ріг книжкового стелажа і з усією злості смикнув.
Ось тут і настала довгоочікувана тиша. На розлюченого Михайла приземлилося повне зібрання творів Володимира Ілліча Леніна, ну, він під ним і заснув, а Макс чомусь більше не хропів.
