Доля Фірташа. Американська нагорода знайшла українського героя в столиці Австрії

0
19

Ростислав Іщенко

Політична біографія Дмитра Фірташа почалася в 2004 році. Саме тоді звичайний пострадянський купи-продай, який промишляв бартером туркменського газу на українське продовольство і промтовари створив компанію «Росукренерго»
Безумовно, якісь гроші у Дмитра Фірташа водилися і раніше. Він навіть почав вкладати їх в хімічні підприємства в Таджикистані, Естонії, Україні. Але таких бізнесменів в пострадянських країнах був вагон і маленький візок. Після виникнення «Росукренерго» дмитро Фірташ став олігархом і чи не головним гравцем в українській політиці.
Він благополучно пережив Ющенко, перейшов від нього у спадок до Януковича, а в 2014 році, був одним з головних спонсорів Майдану, організованого його партнером Льовочкіним. Але десятирічка фірташівського благоденства, започаткована першим Майданом, була завершена другим Майданом. Простий хлопець з села Синьків тернопільської загрався у велику політику, уявив себе рівноправним шахістом у грі, в якій не був пішаком, і тепер за це розплачується.
США домоглися таки від Австрії екстрадиції Дмитра Васильовича. П’ять років домагалися. Перші суди Фірташ виграв, австрійський суддя вирішив, що звинувачення проти нього політично мотивовані. Фірташу навіть дозволили повернутися на Україну. Але цим дозволом він скористатися не зміг. На батьківщині проти нього оперативно завели кримінальні справи і почали поділ його майна. Не міг Фірташ і перебратися в Росію. Його роль у поваленні Януковича і участь у становленні турчиновско-яценюковско-порошенківському режиму була надто велика і надто добре розрекламована самим Фірташем. Більш того, орієнтуючись на США і просуваючи їх ставлеників в Україні, Фірташ рубав сук, на якому сидів сам і на якому виріс весь його бізнес, — газовий транзит через Україну.
Вашингтон десятиліттями намагається розірвати енергетичне співробітництво Росії та ЄС, справедливо вбачаючи в цьому загрозу не тільки своєму глобального домінування (на даний момент благополучно втраченим), але і своїй здатності контролювати Європу. Створення антиросійського санітарного кордону, для чого і потрібні були всі східноєвропейські майдани, якраз і повинно було розірвати транзитні шляхи. Фірташ же в плані бізнесу був не більш ніж добре оплачуваної прокладкою між «Газпромом» і його корумпованими українськими партнерами, які, не приховуючись, називали газовий бізнес президентським. Підігруючи американцям на Україні, він цей бізнес знищував.
Очевидно, Дмитро Васильович все ж людина недурна. На відміну від Януковича і азаровського уряду, які готувалися підписати угоду про асоціацію з ЄС не читаючи, він документ явно прочитав і навіть усвідомив, чим це загрожує Україні. Можливо, не усвідомив повною мірою, але усвідомив, оскільки активно займався розбудовою свого бізнесу. Почавши на зорі своєї ділової активності вкладати зароблені на газі гроші в хімічне виробництво, він не змінив цього вибору. Нові можливості привели лише до росту амбіцій, і Фірташ почав будувати велику міжнародну хімічну імперію, що спирається на два стовпи: виробництво добрив і вертикально інтегрований холдинг.
Саме при створенні останнього він, судячи з усього, і наступив на хвіст якомусь серйозному американському бізнесу. У всякому разі звинувачення проти Фірташа базуються на тому, що він нібито давав хабарі при отриманні ліцензії на видобуток титанової сировини в індійському штаті Андхра-Прадеш.
Версія самого Фірташа, на підставі якої австрійський суд у 2015 році відмовив у екстрадиції і навіть на деякий час зняв заборону покидати Австрію, полягає в тому, що американці хочуть позбавити його впливу на українську політику. Однак якщо в 2014/15 роках вона могла виглядати правдоподібно, то сьогодні не витримує критики. Бізнес-партнер Фірташа Сергій Льовочкін всі минулі п’ять років активно залучений в українську політику, і це анітрохи не турбує США. Між тим в тандемі Фірташ/Льовочкін саме останній завжди визначав політичну орієнтацію.
За минулі п’ять років колеги-олігархи активно мародерили бізнес Фірташа на Україні. До речі, в Києві проти нього також порушено кримінальні справи, і, коли в 2015 році Фірташ отримав можливість повернутися на Україну, Аваков заявив, що після прибуття він буде негайно заарештований. Так що якщо припустити, що Фірташ раптом з’явився б у Києві, йому для початку довелося б думати не про політичний вплив, а про закриття кримінальних справ та боротьбі за повернення хоча б частини втрачених активів.
До того ж треба мати на увазі, що за минулі роки змінилася американська адміністрація і американська політика на Україні. А претензії США до Фірташа залишилися. Американці проявили завидну завзятість і, незважаючи на первісну (в 2015 році) невдачу з екстрадицією, домоглися-таки рішення про видачу їм Фірташа (на цей раз з іспанської ордера). Це вже не може бути політично мотивованим переслідуванням.
Звичайно, США можуть розраховувати отримати якісь ексклюзивні свідчення Фірташа за схемами роботи «Газпрому» з українським урядом через фірми-прокладки. Але, по-перше, працювати через посередника вимагали українські влади, по-друге, історія «Росукренерго», як і його попередників, добре відома. Вона в деталях описували численними українськими «журналістами-расследователями», що одержували матеріали своїх «розслідувань» як раз з посольства США, а іноді і прямо з Держдепу. Ніяких особливих таємниць Фірташ американцям розповісти не може. Ну назве прізвища українських політиків і російських чиновників, з якими працював, підтвердить і без того відомі напрямки грошових потоків, можливо, щось конкретизує. З урахуванням того, що його партнер Льовочкін, будучи головою Адміністрації Януковича до посольства США в Києві ходив як на роботу, так і сам Фірташ зустрічався з американськими дипломатами та охоче і докладно відповідав на їх питання, навряд чи б Вашингтон почав городити город з п’ятирічною боротьбою за депортацію з-за дані другої свіжості, які він або давно отримав, або без проблем міг отримати в будь-який момент. Та й Москва, як бачимо, не турбувалася з приводу долі Фірташа, інакше він би ще в 2015 році опинився в Росії.
Що ж стосується титану, то в постачаннях цього металу кровно зацікавлений концерн Boeing — найбільша американська авіабудівна корпорація, одна з ключових ланок ВПК США. Не виключено, що, займаючись створенням свого титанового холдингу, Фірташ, сам того не знаючи, вліз в ігри занадто дорослих хлопчиків, зайшов у сферу, в яку бізнесменам його кола вхід заборонено.
Цим може бути пояснено і абсолютно байдуже ставлення Росії до долі колишнього партнера «Газпрому», що забезпечував закупівлі в корпорації мільярдів кубів газу. Росія є одним з головних постачальників титану для корпорації Boeing. Так що можливо, що й інтереси Москви в якійсь мірі були зачеплені Фірташем, який будував свою титанову імперію.
У всякому разі ні газова, ні політична версії фірташівських неприємностей не пояснюють багаторічна наполегливість США в переслідуванні бізнесмена і настільки ж довгий холодну байдужість Москви.
Його приклад — іншим наука. Переважна більшість українських олігархів, заробивши гроші на російському газі, намагалися і намагаються грати в політику на американській стороні. Однак, як вдалося з’ясувати коли він ішов тим же шляхом Януковичу, будинок в Ростові значно надійніше квартири у Відні, Лондоні або Нью-Йорку, вілли в Іспанії, Італії або Швейцарії.
Нагадаю, що крім Фірташа американська юстиція давно цікавиться Коломойським. А що Ахметова і Пінчука поки не вимагають відповіді, так ще не вечір. Афери з «пенсільванським» вугіллям і внески в фонд Клінтонів чекають своєї години.
Ростислав Іщенко