Багато сталинофобы люблять писати, що Сталін нібито ніколи з-за страху на фронті не бував. Не справа керівника країни і ГКО – на передовій шашкою махати, але і тут брешуть панове демократи.
У книзі-інтерв’ю Артема Сергєєва, сина «Артема» «Бесіди про Сталіна» (Кримський Міст-9Д, ФОРУМ, М., 2006 р.) є такий уривок:
Е. Р.: Довелося чути, що Сталін боявся залишати Москву, не любив і боявся армії, під час війни, мовляв, на фронт жодного разу не виїжджав.
АС: Не дарма він сказав: «На мою могилу нанесуть чимало сміття». Ось це сміття і несуть невпинно. Під час війни я був на фронті, зі Сталіним не бачився, та й він би мені не став доповідати, де був і що робив. А мій товариш по академії Ігор Олександрович Соколов, в той час старший лейтенант, а нині полковник у відставці, був ад’ютантом маршала Воронова. Він розповідав, як вони приїжджали на фронт. Їх викликали негайно прибути. Вони прибули, а там їх зустрічає Сталін. У штабі Західного фронту, в штабі Калінінського фронту так було.
Е. Р.: Це які роки?
АС: Це 1941, 1942, 1943, коли було особливо важко і треба було розбиратися на місці. Мені розповідав генерал Іван Олександрович Сєров, він тоді був заступником наркома внутрішніх справ, а пізніше головою КДБ, як Сталін дзвонить їй і каже, що треба завтра, приміром, поїхати в штаб Західного або Калінінського фронту. Влаштовувати величезні кортежі Сталін взагалі не любив, а в цьому випадку з причин безпеки не можна було залучати до себе увагу. Сєров готує йому машину, а всі машини, які зазвичай обслуговують Сталіна, стоять на своєму місці в гаражі, все виглядає так, ніби він працює тут, в Кремлі. Сіли в машину, яку ніхто не знає, — поїхали на Західний фронт. Приїхали туди, вирішили справи, потім він запитує, хто як працює. Йому все дуже хвалять дальню авіацію Олександра Євгеновича Голованова: що скажеш — всі завдання виконують бездоганно. Поїхали з Західного на Калінінський фронт. Там теж хвалять всі Голованова. Дальня головановская авіація завжди діє відмінно.
Сталін дзвонить в Москву, зв’язок ВЧ тоді працювала бездоганно. Маленков запитує: «Товариш Сталін, Ви звідки дзвоните?» Сталін йому: «Це неважливо. Підготуйте і опублікуйте в друку указ про присвоєння генерал-полковнику Голованову звання маршала авіації». Сталін дзвонить Голованову: «Товариш Голованов, я Вас вітаю».
Той: «А з чим? У мене не день народження, свята ніякого немає». Сталін йому: «Газети читайте».
Ну, поїздили, треба ночувати. Служба охорони вибрала будинок: не на краю села, непримітний — за вимогами безпеки. А хазяйка не пускає. Виряджалися-виряджалися — не пускає. Абияк, з погрозами буквально — пробилися до неї в будинок.
Е. Р.: Але зараз тільки й чуєш, яке населення тоді було залякане, не сміли сказати слово поперек владі. А тут йде війна, група військових, офіцерів, проситься на постій, а господиня не пускає, свариться.
АС: Зараз і не таке почуєш. Ну, так ось. Переночували. Сталін питає: «Господиню подякували?» Супроводжуючі в подиві, мовляв, чого її дякувати, вона нас гнала. Він каже: «Якщо б вона знала, хто на постій визначається, вона б інакше поводилася. Дякувати обов’язково потрібно: ми ж в її хаті ночували».
Розмови зараз про те, що на фронт він не виїжджав — це балаканина необізнаних людей. Для нього це була робоча ділова поїздка, і було б нерозумно обставляти її помпезно і широко оповіщати.
Ну і Сталін, безумовно, не дбав про докази для нинішніх сміттярів, які несуть сміття на його могилу.
Він робив справу, а не займався саморекламою
