20 червня їй могло б виповнитися 79 років, але в 1997 р. вона пішла з життя. Їй було відведено всього 56 років, з них не менше 20 років знімалася в кіно. У Вдіку її називали «радянською Одрі Хепберн» і пророкували блискуче майбутнє.
Спочатку прогнози педагогів і колег здійснилися – її зірку запалив сам Іван Пир’єв. Однак після 1980 р. її більше ніхто не знімав, а з театру довелося піти. Хто перешкоджав її кінокар’єрі, і з чиєї вини одна з найкрасивіших актрис СРСР опинилася на узбіччі життя – далі в огляді.
Актриса, яку називали *радянської Одрі Хепберн*
В тому, що Людмила Марченко стане артисткою, ніхто не сумнівався – вона заявила про це ще в дитинстві. У шкільному театрі вона брала участь у всіх постановках, а в старших класах навіть сама ставила спектаклі. Після закінчення школи подала документи в усі театральні вузи Москви, і її готові були прийняти в Щукінському і Щепкінського училища і у Вдіку. Людмила зупинила свій вибір на останньому. Її однокурсниками були Андрій Кончаловський і Володимир Івашов. До моменту закінчення навчання вона вже знімалася в кіно і була досить відомою актрисою.
Актриса в юності
Після Вдіку її прийняли в трупу Експериментального театру-студії пантоміми, а через 2 роки вона перейшла в Театр-студію кіноактора, де пропрацювала майже 20 років. Але сама актриса зізнавалася, що кінематограф був їй завжди ближче, ніж театр. Вона почала зніматися ще на другому курсі, коли Григорій Козинцев довірив їй невелику роль у своєму фільмі «Добровольці». Через рік вона виконала головну роль у фільмі Лева Кулиджанова «Отчий дім». Але справжньою зіркою її зробив Іван Пир’єв –знаменитий режисер, засновник і перший керівник Спілки кінематографістів СРСР, у 1954-1957 рр. директор кіностудії «Мосфільм».
Іван Пир’єв і Людмила Марченко
Людмила Марченко у фільмі *Отчий дім*, 1959
Про нього говорили, що він може зробити кінозіркою навіть пралю. Він був вхожий у кабінети перших осіб держави, і в світі кінематографа вважався одним із самих могутніх і впливових осіб. За Іваном Пир’євим закріпилася репутація деспотичного і мстивого людини – молоді акторки, які не відповідали взаємністю на його залицяння, виявлялися за бортом професії і тут же зникали з екранів.
Людмила Марченко і Олег Стриженов у фільмі *Білі ночі*, 1959
Коли вони вперше зустрілися, Людмила Марченко було всього 19 років, а Пир’єву – вже 58, до того ж він був одружений на актрисі Марині Ладиніної. Але режисер втратив голову від молодої красуні і тут же без проб затвердив її на головну роль у фільм «Білі ночі». Перший час актриса прихильно приймала його залицяння, не ризикуючи відповісти категоричною відмовою, але і не відповідала йому взаємністю – вона закохалася у свого партнера по зйомках, Олега Стриженова. Він був одружений, до того старший за неї на 11 років, але їх роман вийшов за межі знімального майданчика.
Людмила Марченко у фільмі *Білі ночі*, 1959
Кадр з фільму *Білі ночі*, 1959
Тим часом Пир’єв не відступав і навіть допоміг своїй обраниці отримати квартиру, не знаючи про те, що там вона зустрічається з Стриженовым. Пир’єв не звик до відмов і переслідував актрису з маніакальною наполегливістю. Але свого могутнього покровителя вона як і раніше не говорила ні «так», ні «ні», відмовляючись від близьких відносин. Коли Пир’єв дізнався про її роман з Стриженовым, у нього стався інфаркт.
Людмила Марченко у фільмі *До майбутньої весни*, 1960
Кадр з фільму *Мій молодший брат*, 1962
А Стриженов так і не зважився піти з сім’ї, навіть після того, як актриса завагітніла. Вона зробила аборт у домашніх умовах, із-за чого залишилася безплідною. Після цього їх роман з Стриженовым закінчився. Сестра актриси Галина розповідала: «Вона дійсно просто з розуму сходила по Стриженову, набагато більше, ніж він. Адже, що не кажи, Олег не просив дружину, актрису Маріанну Стриженову, про розлучення і не поспішав афішувати свої стосунки з Людою. Як потім з’ясувалося, він сказав дружині, що живе в одного».
Актриса, яку називали *радянської Одрі Хепберн*
Після цього актриса вийшла заміж за студента МДІМВ Володимира Вербенко. Дізнавшись про це, Пир’єв влаштував у її квартирі погром. Але цей шлюб довго не протримався – через ревнощі чоловіка. Незабаром після розлучення актриса познайомилася з геологом Валентином Березіним, і у них почався роман. Коли про це дізнався Іван Пир’єв, він не тямив себе від гніву. На цей раз його незадоволення мало серйозні наслідки – він заборонив усім режисерам знімати Людмилу Марченко. Леонід Гайдай планував зняти її в головній ролі у своєму фільмі «Кавказька полонянка», але в результаті затвердив Наталю Варлей. А Марченко навіть перестали пускати в Будинок кіно і на «Мосфільм», анулювавши її пропуск. Пир’єв залишив її в спокої лише незадовго до смерті, коли одружився на молодій акторці Лионелле Скирти.
Кадр з фільму *Без страху і докору*, 1962
У 1970-х рр. Людмила Марченко зіграла лише одну роль – у короткометражці «щось з телефоном», а в 1980 р. знялася в своєму останньому фільмі – невеликому епізоді картини «Про бідного гусара замовте слово», де її імені навіть не було в титрах. Після того, як її перестали знімати, в театрі їй ясно дали зрозуміти, що їй пора йти. Марченко довелося написати заяву про звільнення за власним бажанням. Після цього вона влаштувалася на «Мосфільм» асистентом режисера, але незабаром і там роботи не стало.
Актриса театру і кіно Людмила Марченко
Сімейне життя актриси довгий час не складалася – цивільний чоловік Валентин Березін ревнував її і піднімав на неї руку. Одного разу він, повіривши чуткам про її роман з Пир’євим, так сильно її побив, що лікарі інституту Скліфосовського ледь врятували знівечену жінку. На її обличчі залишилися шрами на все життя. Але Людмила не зізнавалася в тому, що була побита чоловіком, – вона всім казала, що потрапила в автокатастрофу. А через 2 роки після цього інциденту Марченко дізналася про те, що у її чоловіка є позашлюбна дитина, і пішла від нього.
Актриса, яку називали *радянської Одрі Хепберн*
Після цього вона спробувала налагодити особисте життя і вийшла заміж ще раз – за адміністратора Москонцерту Віталія Войтенко. Він знайшов для неї пластичного хірурга і переконав зробити кілька операцій, щоб Людмила могла повернутися в акторську професію. Але все пройшло невдало, і результат нажахав актрису. Чоловік допоміг організувати Марченко творчі зустрічі з глядачами. Якийсь час вона разом з Володимиром Висоцьким гастролювала по містах СРСР. Але глядачі їй всюди ставили одне і те ж питання – про те, де вона зараз знімається, і коли повернеться на екрани. На це у неї не було відповіді. Актриса остаточно зламалася, пристрастилася до алкоголю і знову залишилася одна.
Людмила Марченко в епізоді фільму *Про бідного гусара замовте слово*, 1980
Доля була прихильна до актриси – після всіх пережитих випробувань їй пощастило ще раз зустріти людину, який хотів пов’язати з нею свою долю. Художник-графік Сергій Соколов став її останнім чоловіком. Він доклав всі зусилля для того, щоб допомогти їй позбавитися від алкогольної залежності, кожну весну і літо відвіз її в село, де писав картини, а дружина йому позувала. Вони прожили разом 21 рік, до самої смерті Сергія. А через кілька місяців після його відходу не стало і самої Людмили Марченко.
Актриса з чоловіком, Сергієм Соколовим, і сестрою |
Захворівши на грип, вона відмовилася звертатися до лікарів, не приймала ніяких ліків і 21 січня 1997 р. померла на 57-му році життя. Сестра актриси говорила, що незадовго до смерті Людмила зізналася: кінематограф нічого їй не дав, вона залишилася без дітей, з понівеченим обличчям і зламаною життям. В молодості їй здавалося, що вона витягнула щасливий квиток, але він перетворив її життя на справжній кошмар.
Актриса в останні роки
