Транзисторний радіоприймач «Спидола»

0
94

Транзисторний радіоприймач «Спидола» тривалий час вважався одним із самих значних досягнень радянської радіопромисловості. У свій час це був найкращий спосіб отримати доступ до альтернативних джерел інформації, що транслювалося західними радіостанціями. Та й для тих, хто не дуже прагнув зловити крамольні «Голос Америки» або «Європу», «Спидола» давала прекрасну можливість якісно слухати музику і новини, що передаються в радянському радіоефірі.

«Спидола» з’явилася в 1960-му році, і випускалася Ризьким електротехнічним заводом «ВЕФ».
Розробниками радіоприймача були два інженери, які працювали на заводі «ВЕФ» в той час. Янісу Церпсу і Улдису Бриедису ніхто не ставив завдання створювати «Спидолу». Інженери працювали за власною ініціативою, в неробочий час і, звичайно, безкоштовно. Можливо, приймач так і залишився б в одиничному виконанні і не пішов у масове виробництво, якби на початку 1960-го року завод «ВЕФ» не зіткнувся з проблемою неліквідності лампових радіоприймачів. В ті часи склади були забиті громіздкими ламповими пристроями, які просто не хотіли купувати, бажаючи знайти щось більш компактне і зручне. І тоді інженери показали керівництву свою «Спидолу».
Перша модифікація, масово вийшла на ринок, викликала небувалий попит серед населення. Після «Спидолы» балтійська радиопромышленная галузь надовго закріпив за собою славу по всьому Союзу, як кращі виробники побутової електроніки. Продукція «ВЕФ» ніколи не залежувалася на полицях магазинів і вважалася дефіцитом. Приймач експортувався в Великобританію. Там він був відомий під іншою маркою – Convair, але все одно, по суті це була радянська «Спидола».
Транзисторный радиоприёмник «Спидола»
Вибір назви для транзисторного портативного радіоприймача був досить екстравагантний. З латиської міфології «Спидола» — це ім’я відьми, яка була досить гарною жінкою, але уособлювала злі сили в легендах національного епосу. Ім’я запропонував один з творців приймача.
Транзисторный радиоприёмник «Спидола»
Без приймача складно було уявити людину середнього класу того часу. Слухати «Спидолу» було не тільки зручно, але й стильно. Навіть у ряді радянських кінохітів, таких як «Кавказька полонянка», «Помилка резидента» і навіть більш пізньому «Любов і голуби», радіо «Спидола» постійно з’являється в кадрі, доповнюючи імідж того чи іншого кіногероя.
Це супергетеродин 3-го класу зібраний на 10 транзисторах, призначений для прийому радіостанцій в стаціонарних або похідних умовах в діапазонах довгих 150…410 КГц, середніх 520…1600 КГц і в піддіапазонах коротких хвиль: КВ-5 КВ…-1 75…52, 49, 41, 31, 25 метрів. Прийом проводиться на магнітну антену в діапазонах ДВ, СВ і на телескопічну висувну антену в КВ піддіапазонах. Є можливість підключення зовнішньої антени.
Транзисторный радиоприёмник «Спидола»
Чутливість радіоприймача з магнітною антеною на ДВ — 2 мВ/м, СВ — 1,5 мВ/м. В піддіапазонах КВ з телескопічною антеною 50…100 мкВ. Вибірковість по сусідніх каналах, при розладі на плюс/мінус 10 КГц — 36…40 дБ. ПЧ рана 465 КГц. Ширина смуги пропускання ПЧ при ослабленні на 6 дБ — 8 КГц. Номінальна вихідна потужність на використання гучномовця 1ГД-1 ВЕФ складає 150 мВт, максимальна 300 мВт.
Транзисторный радиоприёмник «Спидола»
Діапазон відтворених звукових частот 300…3500 Гц. Для приймача була розроблена зовнішня АС, в якій використаний гучномовець 3ГД-9 ВЕФ з підвищеним звуковим тиском і діапазоном відтворюваних частот 100…4000 Гц. В радіоприймачі є гнізда для підключення до нього п’єзоелектричного звукознімача. Живлення здійснюється від шести елементів типу А-373 або від двох батарей КБС-Л-0,5. Габарити радіоприймача 275х197х90 мм. Маса без батарей 2,2 кг. Роздрібна ціна 73 рубля 40 копійок з квітня 1961 року.
Транзисторный радиоприёмник «Спидола»
Радіоприймач «Спидола» задовольняє всім основним вимогам на батарейні приймачі 2 класу за Гостом 5651 1951 року, але був поставлений в третій клас так як не існувало Госту на переносні транзисторні приймачі. Відповідний ГОСТ 5651-64 з’явився в 1965 році, після чого лінійка приймачів заводу ВЕФ була переведена у 2-й клас.