Скопин (Рязанська область), 2000-04 роки.
Вітя Мохов був типовим провінційним роботягою. Майже вся кар’єра 50-річного чоловіка пройшла на автоагрегатном заводі, де Вітьок працював слюсарем. Начальство обдаровує його грамотами, а колеги прозвали Тюленем – сумовитий тихоня, не пив, не курив.
У вільний час Вітьок пахав по господарству, допомагаючи старенькій мамі. У 1990-х Тюлень почав копати велику яму під гаражем. Сусіди дивувалися: нафіга? «Під картоплю», – відповідав Вітьок, бадьоро розмахуючи лопатою. Він викопав аж три підземних яруси, але третій був для полунички.
У грудні 1999-го Мохов бухав будинку з 16-річною тян. У якийсь момент Тюленя захотілося ласки, але дівчинка встала і пішла. Заклопотаний слюсар наздогнав її на вулиці, відірвав по голові і два тижні гвалтував в гаражному підземелля. Якимось дивом дівчина втекла, але заяву на Мохова не стала писати. Як же марно!
30 жовтня 2000 року в Рязані гримів свято, організоване місцевою стільникового компанією. До вечора стартувала дискотека, а в пішій близькості від гуркотіння колонок припаркувався «жигуль» Мохова. Вітьок разом з 25-річним другом Льохою (на фото) пірнув у натовп, щоб познайомитися з дівчатами. Вибір припав на 17-річну ученицю фазанки Олену Самохіну і її 14-річну подружку з вечірки Катю Мамонтову. Тюлень і Леха розмалювали перед незнайомими дівчатами романтичний план – покататися по Рязані на «жигулях», а потім разом скуштувати горілочки. Дівчата погодилися.
Вже в машині з’ясувалося, що Леха ніякої не Леха, а Лена. Але так було ще веселіше! Молоді лейдис розпили горілки, запили водою, розбавленою димедролом, а коли відкрили очі, виявили себе на самому дні моховского гаража. Не даючи дівчатам схаменутися, Тюлень зґвалтував їх. Є версія, по якій і Олена ґвалтувала Самохіну і Мамонтову, але це не точно. Наприкінці вечірки Лена-Леха зникла в занепад, а ось Мохов нікуди ховатися не планував. Попереду двох подружок чекали роки полону, насильства і знущань.
Розміри темниці не перевищували 6 квадратних метрів. В них вміщалися двох’ярусне ліжко, стіл, таз для вмивання і відро замість унітазу. Було вогко й холодно, весь обігрів – виключно від невеликої електроплитки.
Коли подруги погано себе вели, Мохов затикав вентиляцію, не давав їсти і пити. Кричати і битися головою об стіну було безглуздо. З усіх боків клетушки оточувало 30 см бетону – ідеальна звукоізоляція!
За роки полону Самохіна народила двох хлопчиків. Тюлень підігнав Мамонтової підручник з акушерства: пуповину Катя перерізала столовим ножем, дезинфицировала горілкою. Дітей Мохов подшвыривал в під’їзди багатоповерхівок, коли їм виповнювалося кілька місяців. Обидва хлопчики вижили і вирушили за дитбудинкам.
До кінця третього року ув’язнення Тюлень став проявляти зачатки милосердя. Йому здалося, що ув’язнені видихалися і вже точно не втечуть. Дівчата почали ходити на прогулянки по двору, але строго по одній. З’ясувалося, що в будинку Мохова завелася молода квартирантка, студентка місцевого медколеджу. Мохов збирався оприбуткувати і її, а в якості помічниці взяв з собою Мамонтову. Катя потайки підсунула студентці записку: «Віктор мені не дядько. Він нас тримає в підвалі з вересня 2000 року. Він нас і тебе може вбити. Віднеси записку в міліцію». Студентка так і вчинила.
Побачивши міліціонерів Тюлень розвинув третю космічну швидкість, але далеко не втік. Літній озабочка довго впирався, але все-таки показав, де тримає полонянок (самі менти не змогли знайти вхід в кімнату). 4 травня 2004 року полонянки були врятовані. Вони провели у в’язниці 3 роки, 7 місяців, 4 діб та 15 годин. Самохіна вибралася на поверхню на восьмому місяці вагітності, але народжувати від маніяка в третій раз не довелося – викидень.
Мохову вліпили 17 років строгача, Оленці-Лехі – 5,5 років за співучасть. Матуся стурбованого слюсаря переконала наслідок, що весь цей час жила в щасливому невіданні. Полонянки поступово оклигав (наскільки це можливо) і повернулися до навчання. Зараз Самохіна ніяк не афішує своє життя, а Мамонтова (в заміжжі – Мартинова, на фото) народила дітей, написала книгу і навіть сходила на «Хай говорять».
Сидіти на нарах і – хочеться вірити – на пляшці Тюленя залишилося менше двох років.
