«Не ходити, не митися, не прати, є тільки чорний хліб…»

0
1

Типова життя російського кондуктора

Петро Саруханов / «Нова»
У Петербурзі сьогодні говорять про повну відмову від кондукторів у міському громадському транспорті з 2025 року. За задумом чиновників їх замінять спеціальні автомати. Модернізація системи оплати проїзду обійдеться бюджету в 4 млрд рублів, а сам процес займе не менше трьох років.
Ті, кого це нововведення повинно торкнутися в першу чергу, зберігають спокій. Багато хто з них, особливо старожили пам’ятають: кардинальними змінами їх лякають не вперше. Але поки жодного разу на цій службі автоматика не перевершила людини. А якщо навіть раптом переможе зараз, то ще неясно, добре це чи погано.
— Я — «сова». Для мене прокинутися в 3-4 ранку — нестерпна мука, — Тетяна примружує очі, мабуть, уявляючи собі момент пробудження. — Кожен день піднімаю себе стусанами, щоб йти на роботу, і
це вже не робота, це вже каторга. Ні стерпних умов, ні людського ставлення, ні нормальних грошей…
Тетяна працює кондуктором в тролейбусному парку в першу зміну: з 4.00 до 17.00. Перша розвозка співробітників — в 4.12. Сьогодні Тані ще пощастило: з будинку вибігла близько 5 годин, в 5.05 — розвозка, з 5.36 — на лінії.
Зміна у Тані закінчиться в 16 годин. Потім швидко в парк: здати касу, квиткову котушку (її залишки), обладнання, наряд на роботу кондуктора, виданий вранці. Якщо попутного тролейбуса не попадеться, то до парку доведеться добиратися своїм ходом і за свій рахунок. З парку — в школу за онуком, звідти в магазин і додому.
— У будні дні я, як білка в колесі. Завтра знову підйом о четвертій ранку, до п’яти — на роботу, — розповідає Тетяна (в такому графіку вона працює весь тиждень, крім вихідних). — Тому в сьомій–восьмій вечора я намагаюся лягти спати.
— А ночами сниться тролейбус?
— Ні, — посміхається у відповідь, — я вмію вибудовувати стіну між роботою і життям. Але коли звільнюсь, на тролейбусі довго їздити не зможу…
Підтягнута смаглява акуратна дама з живими карими очима не схожа на пенсіонерку. Гарна фігура, коротка стрижка, відсутність макіяжу, посмішка — все це начисто позбавляє таких підозр у її адресу. Між тим у Тані вже троє онуків, вона кілька років як на пенсії, але ще жодного дня не жила без роботи:
— Грошей весь час не вистачає. Що наша пенсія? Сльози!
Щоб на неї прожити, заплативши за квартиру, воду, газ, світло, телефон і інтернет, мені потрібно нікуди не їздити, не ходити, не митися, не прати, є тільки чорний хліб…
Таня купує лише необхідне: молочні продукти, овочі, крупи. Іноді — м’ясо, іноді — фрукти. Відпустку проводить навіть не в Туреччині, а в родичів. Пощастило: вони живуть в Краснодарському краї. Проїзд туди–назад на поїзді — не дорожче 9 тисяч рублів. Але цього літа вперше їй доведеться заощадити на відпустці — з-за зростання цін буквально на все став не по кишені і самий бюджетний відпочинок.
Вважає Тетяна добре: після вузу вона довго працювала бухгалтером на великому підприємстві. Кондуктором їздить останні 6 років.
— Не забувай, що на наше життя припав розвал Союзу, — нагадує мені Тетяна. — Прості люди крутилися так, що забували, де і на кого вони колись навчалися. Я навіть меблевим дизайнером стала! А один час в Білорусії тримала сім м’ясних «точок». Торгівля і зараз хороший шматок хліба, але я там не затрималася — не моє це.
Робота кондуктора для Тані — не межа мрій (вона б охоче займалася дизайном), а спосіб зводити кінці з кінцями. Але керівництво міського транспорту вірить в її здібності, постійно розводячи ці кінці подалі один від одного.
— Плани нам підносять, як шалені, — висловлюється кондуктор про начальство, — а вони нездійсненні, ці плани! І раніше такими були, але зараз, з травня, їх якось занадто підвищили!
Вона лізе до своєї торби й дістає звідти наряд кондуктора.
— Дивись, за зміну (близько десяти годин!) я повинна перевезти 693,6 пасажира. З десятими частками про пасажирів, звичайно, сміх, а в цілому не до сміху. Крім цих 694, які розплачуються картками, мені ще потрібно готівкою здати 3502 рубля, тобто за гроші «обилетить» майже 90 чоловік!
В нереальності завдання я переконалася особисто. Перший купила квиток з номером 350503, проїхала з ним коло, на другому Таня мені відірвала квиток з номером 350507. За годину їзди тролейбуса по місту, крім мене, готівкою проїзд сплатили всього три людини.
— Я план не виконую, та й ніхто не виконує. Не знаю, хто їх малює, ці плани, хто вважає людей, — знизує плечима Тетяна. — Пасажиропотік помітно знизився, тому що і населення за останній рік в Петербурзі зменшилася на 600 тисяч чоловік.
Зробити план для кондуктора — це як взяти висоту для спортсмена: виконуєш встановлену норму протягом місяця — отримуєш премію, не справляєшся — не отримуєш. А премія — це третина окладу.
Біля кабіни водія на склі висить оголошення про прийом співробітників на роботу в ГУП «Міськелектротранс». Ні в кого, крім мене, воно не викликає інтересу.
— Оклад — 36 тисяч рублів, як тут написано — марення сивої кобили, кидалово,
— коментує Таня. — Такі гроші можна заробити тільки в тому випадку, якщо виконати 97% плану (не за день, а за місяць) і отримати хоча б 50% премії. Орати без вихідних і свят і постійно брати переробки. Тоді можна витягнути 36 тисяч.
А реально виходить на руки по 22-28 тисяч.
Кондукторів у «Міськелектротрансі» поступово позбавляли всіх пільг і надбавок. Зняли надбавку за шкідливість, заявивши, що нібито у кондуктора в салоні напруга не 1000 Ватт, а 500, і, значить, за шкідливість йому платити необов’язково. Позбавлення доплати автоматично вкоротило відпустки на 5-7 днів. А сам відпустку («на розсуд керівництва») тепер можуть давати не раз в рік, а півтора. Скорочення контролерів призвело до того, що деякі їх функції поклали на кондукторів.
— Ось, — каже Тетяна, — чоловік доклав картку, оплатив проїзд. А я біжу слідом з валідатором і перевіряю, ніж він оплатив? Проїзним або банківською картою? Раніше мені нараховували цілих 20 копійок за кожну таку перевірку. А з 1 липня і цю надбавку відміняють.
Раз в місяць в парку проходять спільні зустрічі керівництва з колективом. Як вони точно називаються, Таня не пам’ятає, оскільки про себе давно вже охрестила їх «брехаловками».
— Зазвичай на них нас лають: ми, ми се, — розповідає жінка. — Там задати питання начальству можна, відповідь отримати не можна. Він на все одна: «не подобається — звільняйся». Немає проблем — ми підемо. Хто працювати буде? До відділу кадрів чергу не варто. У парку плинність — до 80% (ще п’ять років тому була 20%), і результат — величезна гостра нестача персоналу. Ти «Капітал» Карла Маркса читала?
— Ні.
— Не біда, я тобі зараз в двох словах перекажу, — і за п’ять хвилин перекуру на кінцевій Таня викладає всю суть світової економіки та причини її краху в сьогоднішній Росії.
— У нас на звичайну людину дивляться навіть не як на холопа, а як на трудовий ресурс.
На Заході вже усвідомили, що так не можна, і почали поважати робочий клас. Зараз там добре, теж не «айс», але краще, ніж у нас.
З нечисленних благ, які ще залишилися у водіїв і кондукторів, — обідня перерва та відомчі столові.
— Звичайно, — розводить руками Тетяна, — в їдальні їжа не домашня, зате і ціна не ресторанна. Якщо брати тільки друге і щось попити, обійдеться в 120-140 рублів, а якщо ще й салат — то вже дорого. Витратити 200 рублів в день тільки на обід, помножити на 22 робочих дня в місяць — і що я в підсумку зароблю?
Незважаючи на «фантастичні» зарплати «безмежні» можливості, в ГУП «Міськелектротранс» активно борються з корупцією. Головна антикорупційна захід у тролейбусному парку — не дати водіям і кондукторам подружитися, домовитися, завдати шкоди підприємству… І керівництво пильнує. З цієї причини Таніну робота — маленька лотерея на завтрашній день. Не раніше ніж сьогодні ввечері, ближче до сьомої години, кондуктор дізнається, на якій машині, з ким і який маршрут чекає її завтра (всього їх в Петербурзі більше півсотні). Тетяна любить «гарні»: самий милий серцю — від «Студентській набережній» (так вона перейменувала «Університетську») по Невському проспекту до Смольного собору. Той, яким ми їздимо сьогодні — від Балтійського до Фінляндського вокзалу через центр, — теж гарний собою. Таня задивляється на Будинок офіцерів на Ливарному, її приваблюють старі будинки, химерна ліпнина, масивні колони, пишність дахів.
Дбайлива господиня досадує лише на те, що багато років вже цю красу не приводять в порядок: «Невже втратити не шкода?»

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here