Прийнято вважати, що перші концтабори з’явилися то з подачі Гітлера як частина каральної системи сталінського режиму. Насправді перший справжній ГУЛАГ виник кількома десятиліттями раніше і зовсім не тоталітарній державі — в Канаді.
Українці в Канаді
Українська діаспора — одна з найбільших національних громад в Канаді до теперішнього часу. Вона налічує понад 1,25 млн чоловік (за даними 2011 року). Перші переселенці з Західної України, Галичини та Буковини почали прибувати на Північ Нового Світу в 1890-г. Уряд британського домініону брало працелюбних землеробів з радістю, виділяючи їм цілинні землі в преріях Альберти, Саскачевана і Манітоби. Той факт, що українські переселенці є підданими Австро-Угорської імперії, канадський уряд тоді абсолютно не бентежив.
Все змінилося з початком Першої світової війни. Українці проживали в основному у малонаселених провінціях Канади і не поспішали асимілюватися і приймати громадянство нової батьківщини. Після того, як Британія оголосила війну Австро-Угорщині, всі піддані противника повинні були бути примусово інтерновані як «потенційно ворожі громадяни». Така ж доля чекала і інших представників ворогуючої сторони — німців, австрійців та італійців.
ГУЛАГ для українців
До цих пір немає точних даних, скільки саме українців було піддано насильницькому переселенню в концтабори або видворенню з країни. Більш-менш впевнено можна говорити як мінімум про половину з 171 тис. українських переселенців проживали тоді в Канаді. Понад 80 тис. осіб в ході війни і деякий час після неї стояли на обліку в поліції або насильно утримувалися в таборах, яких на території країни було 24, причому всі були збудовані руками самих же українських в’язнів.
Така доля була тим більш принизлива, що європейські «ворожі громадяни» піддавалися репресіям куди рідше, містилися в кращих умовах і не були задіяні на важких роботах. Українцям же, що їхав за свободою і новим життям, дістався каторжна праця на заготівлі лісу, будівництві доріг і т. д.
Найстрашніше, що репресіям піддалися не тільки здорові самотні чоловіки, але й сім’ї, яких безсоромно засилали в північні регіони країни. Точних даних по смертності серед ув’язнених немає, але вижили в своїх спогадах говорили, що праця був виснажливим, а умови утримання і харчування — жахливими. З-за цього багато вмирали, хто намагався втекти, а знайшлося чимало і тих, хто вважав за краще покінчити з собою.
Ярослав Горбунов
