Public domain
Україна готується стати джерелом нового Карибської кризи. Навколо західних кордонів Російської Федерації, в тому числі за допомогою маріонеткового Київського режиму, США створює плацдарм для обеззброюючого ядерного удару по Росії. Назріває новий ракетний, не без допомоги України, криза може стати початком ядерного Армагедону.
24 червня заступник голови російського Мзс Сергій Рябков зробив страшне заяву про те, що розгортання американських ракет на суші поруч з кордонами Росії, в тому числі на Україні, призведе до загострення ситуації і кризи, який поставить людство на межу існування, на зразок Карибської кризи 1962 року.
«Якщо ж справа дійде до реального розгортання на суші такого роду систем, тоді ситуація не просто ускладниться, вона загостриться до межі. Ми можемо опинитися в ситуації ракетної кризи, близької не просто до кризи 1980-х років, а близької до Карибського».
Карибська криза — це загострення міжнародної ситуації в 1962 році в результаті розміщення радянських ракет на Кубі у відповідь на розміщення Вашингтоном ракет середньої дальності в Туреччині.
Об’єкти, згадані офіційним обличчям російського Мзс, вже фактично розгорнуті в Румунії з 2016 року, а у Польщі з 2018 го і являють собою наземну версію системи протиракетної оборони Aegis Ashore. З приводу їх розміщення перші особи РФ неодноразово висловлювали обурення, не без підстави вважають, що даний комплекс може використовуватися для наступальних цілей. Однак приводом до нинішньої ще більш гострої реакції МЗС РФ стала заява Курта Волкера, що прозвучала в конгресі США, про те, що Україна збирається придбати у США системи ППО, які мають ознаки протиракетної оборони, про що видання Україна.ру повідомляло днями.
Щит для нападу
Системи ПРО, нібито спрямовані на захист європейських союзників США від балістичних ракет Ірану, вже були розміщені на території Румунії і Польщі, але їх розгортання раніше не викликало такої різкої реакції, що містить в собі натяк на загрози США під час Карибської кризи знищити радянські ядерні ракети, що базувалися на Кубі.
Непосвяченому читачеві важко зрозуміти таку обережну і одночасно ультимативну реакцію офіційних осіб без знання деяких подробиць про функціонал американської ПРО і географії її розміщення.
Система ПРО Aegis Ashore, назва якої було взято від давньогрецького слова Егіда, що означає непробивний щит Зевса, є сухопутної версією системи протиповітряної і протиракетної оборони, розгорнутої на бойових кораблях США і призначеної для перехоплення балістичних ракет середньої дальності. Основним озброєнням цих комплексів зараз є ракети SM-3 різних модифікацій. Їх головною особливістю є закладена в систему можливість одночасного використання як ракет ППО, так і крилатих ракет «Томагавк» з однакових пускових установок МК41. Однак старі «Томагавки», які показали дуже низькі результати в Сирії, не могли викликати подібну реакцію в російському Мзс.
Неполіткоректна фізика
Виходячи із законів фізики, межбаллистическая ракети (МБР) рухається по траєкторії, яка виникає впливів її швидкості, сили тяжіння і опору повітря. Траєкторія стає передбачуваною для перехоплення тільки після закінчення роботи двигунів ракети. Тому протиракету можна запускати тільки після того, як балістична ракета закінчить фазу розгону. Якщо зробити це до закінчення роботи двигунів, не вдасться зрозуміти, куди саме полетить ракета і де її потрібно перехопити.
Розгін ряду російських МБР триває близько 300 сек. Тому запуск ракет SM-3 через 300 секунд з Польщі та Румунії на перехоплення російської ракети на середній ділянці траєкторії не призведе до її перехоплення: до цього моменту вона вже покине зону ураження. Простіше здійснювати перехоплення, направивши кораблі з SM-3 на більш віддалене відстань, наприклад у Північне море, адже у США є близько 40 кораблів, здатних на це.
Саме мала географічна придатність для ПРО Польщі та Румунії породила великі сумніви Москви в споконвічному призначенні цих систем. Як виявилося, іранські ракети теж схильні до такої математики. Американська Рахункова палата визнала розміщення SM-3 в Європі неефективним витрачанням коштів проти іранської ракетної загрози. Тому розміщення елементів американської ПРО в Польщі і Румунії або на території республік колишнього СРСР є абсурдною з технічної точки зору, навіть у разі наміри США використовувати ці бази для перехоплення російських балістичних ракет.
Ракетна афера
У цих умовах у військових фахівців виникає питання, навіщо розміщувати протиракети там, де вони небоєздатні? Відповідь знаходимо в універсальності використовуваних як перехоплювачів ракет США. У 1998 р. у США на базі ракети SM-2 почали розробку ракети SM-4 для ударів по наземним цілям. Ракета успішно пройшла весь цикл випробувань. ВМС США навіть мали намір закупити до 1200 таких ракет, щоб взяти їх на озброєння в 2004 році. але в 2003 р., в дуже благополучні для військового бюджету США час, програму закрили нібито через припинення фінансування. Як виявилося, ці ракети приховано вже не один рік стоять на озброєнні ВМС США, але під старим індексом — SM-2. Вони здатні вражати цілі на поверхні моря і землі на дальності 500 км.
У процесі розробки ракети SM-2 в Пентагоні побачили стратегічний потенціал такого роду ракет. Використовуючи наявний доробок, розробниками було створено сімейство ракет SM-3, яке крім декларованих протиракетних функцій і призначене для високоточного ураження наземних цілей, але вже на значно великих відстанях. Поки в країнах НАТО можуть бути розгорнуті лише ракети SM-3 Block IA/B. Дальність їх дії — 700 кілометрів, висота зони ураження — 500 кілометрів, з урахуванням законів балістики їх дальність за поразки наземних цілей не перевищує 1200 кілометрів. Однак у 2020-му США збиралися отримати SM-3 Block II A. Це принципово інша ракета дальністю до 2500 кілометрів, знову ж таки з урахуванням законів балістики ця дальність конвертується в 3000 км дальності ураження наземних цілей.
Крім цього в США в рамках концепції «швидкого глобального удару» на основі протиракети SM-3 розробляється гиперзвуковая ракета умовно морського базування ArcLight.
Завдяки уніфікації ракетних систем в США всі ракети будь-яких модифікацій SM-2 І SM-3 і система ArcLight можуть бути розміщені у вертикальних пускових установках МК41, ідентичних тим, що розташовані на базах ПРО Aegis Ashore, побудованих США в Румунії і Польщі!
Оскільки міжнародний контроль за системами ПРО відсутня повністю і не передбачає інспекцій таких об’єктів, що ці ракети можуть нести і швидше за все вже несуть ядерне оснащення. Наприклад, декларовані масово-габаритні характеристики экзоатмосферного перехоплювача ракети SM-3 вагою близько 100 кг дозволяють оснащувати його малопотужним проникаючим ядерним зарядом для ураження бункерів. Адже для протиракети ПРО на основі ЗУР Стандарт-2 створювалася ядерна боєголовка W-81 з потужністю 3-4 кілотонни, а розроблений раніше SM-4 створювався і в противобункерной модифікації.
Викладені факти говорять про те, що ще задовго до виходу з договору про РСМД США володіли достатнім арсеналом ракет середньої і меншої дальності, замаскованим під ракети протиракетної оборони (ПРО).
Час вирішує все
Тому, аналізуючи дії США, керівництво РФ прийшов до єдиного логічного висновку: протиракетна система Aegis Ashore, розташована в Румунії та Польщі, є елементом концепції «глобального миттєвого удару», призначеної для нанесення так званого обезглавливающего і обеззброюючого удару по командним центрам і першим особам держави, відповідальним за застосування ядерної зброї.
Інша справа, що у зв’язку з зрослими можливостями системи раннього попередження про ракетний напад РФ подлетное час ракет, випущених з липових позиційних районів ПРО, становить від шести до восьми хвилин, вже не дозволяло реалізувати миттєвий обезглавливающий удар. Від моменту виявлення їх пуску до прийняття рішення про ударі у відповідь керівництву РФ необхідно не більше 4 хвилин. До того ж дальність ракет SM-3 Block IA/B, розміщених в Польщі та Румунії, була на межі можливостей для впевненого ураження об’єктів в Москві.
Проблем вашингтонським яструбам додали і невдачі випробування гіперзвукової системи ArcLight і ракети SM-3 Block II A, відсунули їх прийняття на озброєння на невизначений термін. Ці обставини стали зрозумілі керівництву США, яке розраховує отримати козир у стратегічному протистоянні з Росією. В результаті в кінці 2018 року керівництво США докорінно змінило стратегію.
“Карибська криза” за рахунок України
У цій ситуації Вашингтону дуже знадобилася України, протягом останніх п’яти років перетворилася в антиросійський форпост. Кадрова політика нової київської влади і реформи в Міноборони України зробили збройні сили цієї держави повністю підконтрольними США. Крім цього нове політичне керівництво України в особі президента Зеленського так само успішно контролюється адміністрацією Білого дому. В кінці травня Володимир Зеленський під час зустрічі з американським сенатором Робертом Портманом повідомив, що українській армії гостро потрібні нові системи озброєнь. Його прохання швидко знайшла відгук у Курта Волкера, спецпредставника Держдепартаменту США по Україні, який 18 червня на слуханнях в Конгресі почав лобіювати постачання Україні систем ПРО.
Цінність України для розміщення систем глобального ракетного удару полягає в її географічній близькості до Росії. Пряме відстань від Києва до Москви становить 757 кілометрів, що ідеально підходить для розміщення систем ПРО з ракетами SM-3 Block IA/B, які в ядерному виконанні здатні подолати таку відстань за необхідні вашингтонським стратегам 4 хвилини (а не за 6-8, як від Румунії та Польщі). До того ж українській владі навіть не обов’язково знати, що саме знаходиться в пускових установках замість протиракет. Вони будуть вважати, що там елементи, а насправді там можуть бути розміщені, як вже сказано вище, ракети з ядерними боєголовками наступальної, а не оборонного призначення. Що в даній ситуації (при підльоті до Москви до 4 хвилин) принципово важливо.
Через кілька днів після попадання в ЗМІ інформації про наміри США в найближчому майбутньому поставити Україні системи ПРО керівництво РФ проаналізував цю інформацію і дав недвозначну відповідь — за словами заступника глави МЗС Сергія Рябкова постачання Києву новітніх систем так званої ПРО (а насправді наступальних) може спровокувати у відносинах між РФ і США криза, аналогічний Карибському.
Розшифровка цієї відповіді означає наступне — поки Росія не володіє достовірними даними про наявність ядерної зброї в пускових установках Aegis Ashore, підтвердженими або свідченнями очевидців, або здобутими за допомогою технічних засобів, які однозначно не можуть бути сприйняті міжнародними організаціями.
Оскільки договір про скорочення ракет середньої і меншої дальності припинив свою дію, то розгортання Aegis Ashore на Україні або установки ракет зі збільшеним радіусом поразки в аналогічні комплекси Румунії або Польщі будуть однозначно тлумачитися як прихована підготовка збройної агресії США у відношенні РФ.
У зв’язку з цими обставинами керівництво Росії не буде реагувати на них в ключі протистояння 80-х років минулого століття, розгортаючи на противагу аналогічні системи на своїй території, а відразу перейде до дій, схожим на дії США під час Карибської кризи 1962 року з морською блокадою Куби і підготовкою військового вторгнення.
Таким чином, київським властям, які беруть запрошення своїх американських господарів з розміщення на території України комплексу Aegis Ashore в умови припинення дії договору ДРСМД варто добре подумати про те, до чого призведуть відповідні дії РФ щодо України. Адже американська військова допомога може виявитися тим самим Троянським конем, який поставить українську державність на межу існування, і, цілком можливо, призведе до ядерного Армаггеддону, першою постраждала від якого буде саме Україна.
Віктор Кузнєцов
