9 квітня 1943 року за особистим розпорядженням Сталіна звання генерал-майор було присвоєно капітану Михайлу Наумову. Випадок безпрецедентний. За які такі заслуги капітан відразу став генералом?
Михайло Іванович Наумов народився в 1908 році в Пермській області в багатодітній селянській родині. З 18 років працював на шахтах пермського краю. Брав активну участь у комсомольському русі. 20-річним вступив у партію. У 1930 році робочого хлопця призвали на дійсну військову службу до війська ОГПУ. Ідеальна анкета, грамотний, член партії – ну чим не майбутній червоний командир? Михайлу запропонували залишитися в армії, він погодився.
Михайло Наумов став прикордонником. Піднімаючись по службовим сходам, Наумов в 1933 році закінчив прикордонну школу, в 1937 – Вищу прикордонну. 22 червня 1941 року Михайло зустрів на західному кордоні під Львовом, буквально днями отримавши звання капітана.
У перші дні війни він був призначений командиром ар’єргарду 13-го стрілецького корпусу. Ар’єргард — це підрозділ, який йде самим останнім і приймає на себе всі удари наступаючого противника, прикриваючи відступаючі частини. Ар’єргард повинен стояти до останнього і не має права відступати без наказу ні за яких обставин. Наумов зі своїми прикордонниками не відступав і тому незабаром опинився в оточенні.
Прикордонники пробиралися на схід, але фронт котився ще швидше. Наумов прийняв рішення перейти до партизанської війни. Наприкінці осені 1941 року загін Наумова зв’язався з сумськими партизанами. У народних месників свої закони. Капітанська шпала в петлиці для них не значила нічого. Наумов, як і всі, був зарахований у загін рядовим бійцем. Своє право командувати іншими треба було ще довести. І Наумов доводив, ставши начальником бойової групи, командиром загону, начальником штабу партизанського з’єднання з 7 загонів, а в січні 1943 року – командувачем цим з’єднання.
За особисту мужність партизан Наумов був нагороджений медаллю «За відвагу». Ця нагорода, що вручається рядовому і сержантському складу, згодом межувала поруч з Золотою Зіркою на грудях генерала.
У лютому 1943 року Наумов посадив своїх партизанів на коней і тачанки, і з’єднання вирушили в рейд по тилах супротивника. За 65 днів вони пройшли 2379 км. по маршруту: Курська обл. – Сумська – Полтавська – Кіровоградська – Одеська – Вінницька – Житомирська – Київська – Пінська (БРСР).
Підірвані мости, розбиті залоги, спалені склади, знову організовані партизанські загони – поява наумовцев завжди було раптовим і ніколи не залишалося непоміченим. Вже в кінці лютого Наумов одержав радіограму зі штабу партизанського руху, що рейд викликав інтерес Верховного командування. 7 березня Наумову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Найважчі бої були у Вінницькій області. Наумов поняття не мав, що проклав маршрут прямо через ставку Гітлера. Коли в Берліні дізналися, що партизани йдуть прямо на «Вовче лігво», на ліквідацію з’єднання Наумова кинули танки і літаки. Однак знищити групу не вдалося. Партизани повискакували з кільця, рейд продовжився і закінчився на початку квітня 1943 року в Білорусії. Коли Сталіну доповіли про підсумки Степового рейду, проведеного капітаном-прикордонником, Верховний похитав головою: «Капітан… Ні, не годиться — генерал». 9 квітня 1943 року капітан Наумов став генерал-майором. У липні 1943 року кінне з’єднання Наумова вчинила другий рейд, а в січні-квітні 1944 року – третій. Всього під командуванням Наумова партизани з боями пройшли понад 10.000 км, провели понад 300 бойових операцій. Після війни Михайло Наумов служив у структурах МВС, з березня 1953 року обіймав посаду начальника управління ВВ МВС УРСР.
Помер у 1974 році.
